Сексуальні етностереотипи

© Микола Махній, 2009

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2009

Сексуальні етностереотипи

Яблука червоніють з того самого часу, коли яблуня почула, що Єва сказала Адамові.

Рамон Гомес де ла Серна

У світі поширено чимало міфів про асексуальність чи гіперсексуальність представників тих чи інших етносів. Наприклад, побутує точка зору про особливі потенції та свободу сексуальної поведінки чоловіків та жінок у африканських народів, які, мов­ляв, протилежні європейцям.

Психоаналітики наголошують на сексуальному компоненті расизму, надто на деструктивному впливі расизму на сексуальні стосунки в межах раси. Вони констатують наявність страху білої людини перед уявною сексуальною потенцією негра та водночас зачарування цією потенцією. Адже для більшості людей негр репрезентує сексуальний інстинкт у його первісному стані. Негр – це втілення генітальної потенції, що виходить за межі всякої моралі і всіх заборон.

Антропологи оцінюють характер сексуальної поведінки дещо інакше. Так, наприклад, близько 88% населення Африки живуть в репресивних етнокультурах, серед євроазійських країн з репре­сивною сексуальністю налічується 82%, серед середземноморських – 73%, а от серед етносів Південної Океанії – лише 10% населення.

Відповідно відрізняються й зовнішні еталони сексуальності. Деякі аборигени Австралії обожнюють обвислі груди, а серед багатьох племен Африки поціновуються жінки з надто округлими стегнами, особливо з випнутими назад сідницями. Обираючи собі наречену, юнаки з таких племен ставлять в ряд усіх дівчат, зупиняючись на тій, сідниці котрої найбільше вирізняються з-поміж інших. На відміну від вихідців з Європи, чоловіки з арабських країн віддають перевагу повним жінкам. Незалежно від етнічної належності, переважна більшість чоловіків вважає сексуально привабливими ті частини тіла жінки, які засвідчують її репродуктивну здатність.

За даними антропологів П. Фроста і П. ван Херхе, в будь-якій расі, жінки мають більше комплексів, пов’язаних з кольором шкіри можливого сексуального партнера, аніж чоловіки. Проведені ними етнографічні дослідження в 51 суспільствах на п’яти континентах засвідчили, що в 30 досліджуваних групах жінки надали перевагу більш білявим чоловікам і в 14 групах забажали більш світлошкірих сексуальних партнерів і жінки і чоловіки.

Культури Індії, Китаю, Бразилії, так само як і араби і негри розцінюють світлошкірих жінок як більш привабливих. Є також свідчення про те, що вищі прошарки населення усіх рас стали більш світлошкірими, аніж їхні прості співгромадяни, тому що вони неодноразово змішувалися з жінками “ідеального” світлошкірого типу.

Поширено чимало стереотипів щодо сексуальних уподобань. Кажуть, що чоловіки, зайняті маломеханізованими видами праці, віддають перевагу жінкам з міцним тілом. Чоловіки-екстраверти вважають сексуальними пишнотілих жінок з великими грудьми, а інтроверти – астенічних, худорлявих, з маленьким бюстом.

Порівняння розмаїтого світу етнокультурних традицій та звичаїв свідчить про суттєві відмінності норм сексуальної привабливості та побудови інтимних міжстатевих взаємин. Можна зустріти, наприклад, такі племена, для яких залишаються невідомими досить поширені форми сексуальної поведінки – поцілунок чи взаємні тілесні пестощі. Відомо, що позиція злягання «лежачи, чоловік зверху» більш поширена в Європі, а на Сході – «стоячи, жінка зверху».

Виростаючи, діти переймають притаманні їхньому найближчому соціальному оточенню норми та правила чоловічої та жіночої поведінки. Проте прийняття себе статевою істотою не відбувається автоматично. Соціально-культурний вилив на сексуальну поведінку може бути сповненим протиріч, бо ж неоднорідним є саме оточення. Батьківська сім’я, двір, дитячий освітній заклад, засоби масової інформації можуть насаджувати різні моделі сексуальної поведінки. Більш або менш ліберальною може виявитися, наприклад, батьківська сім’я, а школа відіграватиме репресивну роль і навпаки. Так чи інакше, нормативи сексуальної поведінки, ставлення до людської сексуальності є важливою складовою етнокультури.

В сучасному світі важко віднайти народи з, так би мовити, «чистими» репресивними або ліберальними поглядами на людську сексуальність. Проте між полюсами контролю, придушення та вседозволеністю, терпимістю кожен народ знайшов своє місце, яке відповідає індивідуальним особливостям його сексуальної поведінки.

Усталені стереотипи та міфи щодо сексуальної активності народів світу руйнують реальні дослідження. Так, результати масового міжнародного опитування (150 000 осіб), проведеного в 2005 році компанією Durex, засвідчили, що найбільш сексуально-активними мешканцями планети виявилися угорці. За середньостатистичними підрахунками вони займаються сексом аж 152 рази на рік. Французи, котрі пишаються своєю сексуальною спроможністю, продемонстрували скромніший результат – 144 рази на рік. Італійці та іспанці відстали від “хтивих угорців” ще більше, їх результат – 110 і 123 ночі кохання в рік відповідно. Американці віддавалися пристрасті 118 разів на рік, німці –120, а мешканці Австралії – 125 разів на рік.

У середньому мешканці планети Земля займаються сексом 127 разів на рік. 73% опитаних задоволені своїм сексуальним життям. Середні показники в Росії, Болгарії, Сербії та Чорногорії значно перевищують загальносвітові.

Найбільш сексуально вдоволені люди живуть у Таїланді (92%), В’єтнамі (90%), Китаї та Іспанії (83%), Ісландії (80%). Найбільш нещасними виявилися жителі Росії. Не дивлячись на те, що в середньому росіяни займаються сексом 150 разів на рік, лише 59% опитаних задоволені своїм сексуальним життям.

З’ясувалося, що особливу популярність мають стосунки на “одну ніч”, їх визнали 45% опитаних. Першість серед скандинавів: 71% ісландців, 70% норвежців та 68% фінів визнали, що протягом минулого року у них був секс з людьми, з якими вони щойно зустрілися. Це значний результат, особливо якщо порівняти його з результатами, отриманими в інших країнах. Сексом з новими знайомими займалося лише 37% німців та 24% мешканців Індії. У відповідності з духом часу, секс із використанням новітніх технологій має найбільшу популярність у США. 54% американців “займалися сексом” по телефону, за допомогою електронної пошти або sms. Французи вважають , що це дурниці – лише 20% мешканців Франції бачать сенс у подібних заняттях. Найчесніші в ліжку – жителі Гонконгу. Лише 15% гонконгців удають втіху. А от австралійцям така чесність чужа, бо 47% з них оргазми симулюють.

У 2007 році були підбиті підсумки міжнародного дослідження проблем сексуального здоров’я, у якому брали участь 26 тисяч осіб із 26 країн Африки, Азії та Британської Співдружності Націй. Вони засвідчили, що середня кількість статевих актів для людини складає 106 на рік. Проте, за даними соціологів, середньостатистичний японець втішається лише 48 сексуальними контактами на рік, що надзвичайно мало порівняно з показниками представників інших рас.

Можливо, таке помірне статеве життя японців стає причиною їхньої глобальної незадоволеності сексом як таким. За середнього світового показника задоволеності якістю сексу в 49% лише 10% громадян країни Вранішнього Сонця можуть назвати своє сексуальне життя “чудовим”, що вражаюче замало навіть для азіатів. Для порівняння: 32% мешканців Гонконгу і 41% сінгапурців вважають свій звичайний секс досить приємною справою. Серед європейських мешканців Австралії й Нової Зеландії кількість задоволених сексом майже однакове – 40 і 43 % відповідно. Що ж стосується представників негроїдної раси, то, скажімо, 78% нігерійців жодним чином не жаліються на якість свого статевого життя.

Також в Азії виявився найнижчий відсоток осіб, які регулярно зазнають оргазм. Лише 24% респондентів із Гонконгу і Китаю, а також 27% в Японії розповіли, що постійно відчувають оргазм.

Тривалість статевого акту також значно варіюється в представників різних рас. За середньої тривалості статевого акту у 18,3 хвилини найжвавішими виявилися індійці (13,2 хвилини), а найменш метушливими коханцями визнані знову ж таки нігерійці (24 хвилини). Що стосується таких країн як Сінгапур, Гонконг, Японія, Таїланд і Австралія, то тут люди відводять сексу значно менше часу. Проте, китайські коханці займаються сексом по 20 хвилин на відміну від інших, більш поспішних представників монголоїдів.

Отож, загалом азіати отримують найменше задоволення від статевого акту, а його якість залишає бажати кращого в порівнянні із сексом європеоїдів чи негроїдів.

На думку експертів, це дослідження демонструє саме ставлення азіатської культури до сексу. Професійна сфера виявляється набагато важливішою для азіатів, оскільки пов’язана із досягненням кращого соціального стану в жорстко ієрархізованій системі суспільства. Із сексом же, навпаки, пов’язано багато міфів, які лише погіршують загальну картину статевого життя регіону.

Дещо інші результати отримали в 2008 році американські вчені Університету Чикаго, які намагалися з’ясувати як оцінюють свої успіхи на сексуальному фронті мешканці різних країн. У рамках дослідження були опитані 27,5 тисяч осіб у 29 країнах світу віком від 40 до 80 років.

Респонденти мали оцінити за п’ятибальною шкалою своє сексуальне життя за останній рік в плані фізичного й морального задоволення. А також, чи готові вони у подальшому жити в тому ж ритмі сексуальної активності.

З’ясувалося, що в п’ятірку найбільш “сексуально задоволених” регіонів потрапили європейські країни, США та Канада. А в п’ятірці “сексуально голодних” опинились жителі країн Азії. На першому місці зі значним відривом від інших опинились австрійці. Серед населення цієї країни 71,4% задоволені тим, як складаються справи із сексом. На другому місці Іспанія – 69%, третє місце в Канади – 66,1%, далі йдуть Бельгія – 64,6 % та США – 64,2%.

У п’ятірці сексуально невдоволених опинилися Таїланд – 35,9%, Китай – 34,8%, Індонезія – 33,9%, Тайвань – 28,6%. Найбільш нещасними в сексуальному житті відчувають себе японці.

Учені намагалися визначити саме суб’єктивну оцінку сексуального життя, а не реальний стан справ, отож можливо, що в жителів Азії просто занадто високі вимоги, а жителі Європи вважають, що радіти треба тому, що вже є.

Любовна магія в українській традиційній етнокультурі

© Микола Махній, 2009

Любовна магія в українській традиційній етнокультурі

Жінки здатні на все, чоловіки – на все інше.

Анрі де Реньє

Сфера статевих взаємин здавна уявлялась людині цариною таємничою й загадковою. Обряди любовної магії відомі чи не всім етнокультурам, хоч у жодній не займають особливо важливого місця. Загалом методи еротичної магії надзвичайно одноманітні й у більшості випадків досить нескладні усюди, починаючи від реліктових племен до високоцівілізованих народів. Приворожування й відчаровування, присушки й відсушки, приворотне зілля й замовляння – ось ті нехитрі засоби еротичних обрядів, які використовують й до сьогодні спеціалісти-знахарі, або зацікавлені аматори.

Вражаюча стійкість віри в силу любовної магії аж до сучасності пояснюється тим, що статеві взаємини – одна з тих сфер людського життя, де власний розум і воля людини виявляються безсилими. Навіть у колах європейської інтелігенції зберігається віра у можливість якось приворожити кохану жінку чи коханого парубка.

Любовна магія досить широко побутувала в українській традиційній етнокультурі. Зразки приворожування за допомогою чар-зілля і приворотного зілля можемо зустріти у творах українських письменників. У давнину в кожному селі були десятки засобів любовного чарування. Наприклад, дівчата закопували на дорозі рака, щоб хлопці ходили тільки на їхній куток; до схід сонця вмивались джерельною водою або мастились медом, щоб хлопці липли, тощо.

До засобів чарування частіше вдавалися дівчата, рідше – хлопці. Важли­ве значення мав слід милого, що відбито і в пісенній народній творчості.

Яна Поклад «НІЧ НА ІВАНА КУПАЛА»

Гей, на жовтім пісочку два слідочки знати.
А перший слідочок коня вороного,
Гей, а другий слідочок миленького мого.
Піду я в лісочок, вирву я листочок,
Гей, та й позакриваю милого слідочок.
Щоб вітер не звіяв, пташки не сходили.
Гей, щоб мого милого інші не любили.

На Полтавщині існувало вірування, що коли закохана дівчина йтиме слідом за парубком і набере трохи землі з його сліду (раз з правої ноги, два – з лівої) і принесе додому та палитиме її у печі, то хлопець неодмінно сам прийде до неї і буде її любити.

Інші вдавалися до приворотного зілля (тирлич, сон-трава, калина, любисток, лепеха, рута, м’ята), з якого готували відвари і поїли ними хлопців, щоб причарувати або відчарувати, віднадити, забути.

– Як не хочеш, дівчинонько, дружиною бути,
То дай мені таке зілля, щоб тебе забути.
– Є у мене таке зілля біля перелазу,
А як вип’єш, козаченьку, забудеш відразу.

Подекуди вважалося, що достатньо було дівчині назбирати сон-трави, задумати на ім’я парубка і спати з тим зіллям три ночі, тримаючи його в пазусі, щоб коханий був причарований.

Дуже поширене вірування про ефективність чарування за допомогою летючої миші (кажана), що, власне, було відомим у варіантах у багатьох народів Південної та Східної Азії.

В Україні причаровували коханих з допомогою кажана дівчата й хлопці. Вірили, що для цього необхідно було зловити його, вкинути у новий горщечок, який придбали не торгуючись, обв’язати горщик полотном і вночі (щоб ніхто не бачив) віднести його з кажаном у ліс (не оглядаючись), поставити в мурашник, а потім бігти додому, також не оглядаючись.

На другу ніч, не оглядаючись, принести горщик з кістками кажана, якого з’їли мурахи, додому. Кістяні вилочки і гачок від кажана діють магічно. Коли притягнути тим гачком до себе хлопця чи дівчину, то буде причарований навічно. Ними ж користувалися і для відштовхування нелюба. Достатньо було непомітно відіпхнути вилочками хлопця чи нелюбу дівчину.

Варто зауважити, що любовні чари в народі не схвалювалися, чарівників завжди чекав громадський осуд, їх намагалися обминати.

Що стосується ворожінь, то тут існує чітка система, визначаються найкращі дні для ворожби у кожному місяці, а також традиційні свята і прийоми. Так, на Благовіщення знаком швидкого одруження був первоцвіт, знайдений цього дня. На Трійцю ворожили на вінках, які за тиждень до цього вивішували у лісі на березах: якщо вінок за цей час засох, це означало смерть коханого незабаром.

Але найкращим днем для ворожби вважався день і ніч на Андрія (13 грудня). Дівчина брала у жменю конопляне насіння і тричі обходила навколо хати, примовляючи:

Я, Святий Андрію,
конопельки сію,
Дай же, Боже, знати,
з ким весілля грати.

Цієї ночі наречений мав наснитися дівчині. Ще один прийом: до схід сонця таємно взяти жменю конопляного насіння, зав’язати в сорочку і носити його цілий день; ввечері посіяти, заскородити сорочкою і проказати: «Хто мені суджений, той прийде зо мною конопельки брати», і наречений обов’язково прийде. Так ворожити можна і під Новий рік. Популярний і такий спосіб: на ніч з’їсти ложку борошна, змішаного з ложкою солі й розведеного водою, – уві сні майбутній чоловік подасть напитись.

Під Новий рік та на Андрія дівчата вдавались до різних способів ворожіння: можна висмикнути зі стріхи соломину з колоском, якщо у колосі буде зерно – наречений буде багатим чоловіком, якщо колосок виявиться порожнім – майбутній чоловік з бідноти. Посадити півня в діжу і поставити її на покуті, на підлозі насипати зерна і поставити поряд миску з водою; якщо звільнений півень кинеться до зерна – чоловік буде хазяйновитим, якщо до води – пиякою. Але найкращим вважалось таке ворожіння: треба було спекти балабушки, змастити їх маслом і викласти на лавці. Кожній парі балабушок давались дівчачі та хлопчачі імена, потім впускали до хати голодного собаку, в якому порядку він з’їдав ці булочки – так мали одружуватися пари. Якщо балабушка падала на підлогу, то це означало, що той, чиїм іменем її було названо, залишиться самотнім у цьому році.

Лише новорічним ворожінням було кидання чобота через хату: куди він впаде, звідти й чекай нареченого; розкладання опівночі вогнища на березі річки чи озера і кидання в ополонку головешок: якщо та згасне із тріском – чоловік буде багатим, якщо тільки зашипить – бідняком.

А ще дівчина перевіряла парубка, коли він приходив до неї свататися. Якщо вона була непевна в його свідомому виборі, то замість заручального рушника підносила йому гарбуза. І це зовсім не зневага до юнака. Гарбуз має унікальні гігієнічні властивості: печений чи варений він прочищає протоки статевих органів, і почуттєва сфера чоловіка гармонізується. Так дівчина давала юнакові знати, щоб той погамував свою тілесну пристрасть і звірився на духовну силу почуття.

Традиційна еротична культура українців

© Микола Махній, 2009

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2009

Традиційна еротична культура українців

Розкувати Ероса – наш перший визвольний фронт.

Микола Шлемкевич

 

На думку дослідників, прадавнє українське слово «кохання» етимологічно споріднене з давньоіндійським «кама» – любовна пристрасть, жадання. Слово кама походить від містичного складу ка, що означає першопочаток (тому кперша літера санскритської абетки) та мзнаку людини.

Знак М був на стягові давньоіндійського бога кохання – Ками, якого зображували вродливим юнаком, що тримає в руках лук з цукрової тростини, де тятива з бджіл, а стріли – з квітів. До речі, у давніх слов’ян бджола символізувала кохання, бо поєднувала в собі «солод меду і гіркоту жала». Згадаймо й відгомін цього у вислові «медовий місяць». До того ж один з найдавніших персонажів української міфології Лель – бог кохання й бджолярства. Він уявлявся «вічним парубком», який приносить юнакам і дівчатам найвищу радість кохання, опікує дітей, сприяє бортничам.

Давньоукраїнське кохання й давньоіндійське кама як архетипи спільної для наших культур давньоарійської духовної традиції по суті означають одне й те саме – зачин людини.

Про таїни кохання оповідає прадавня «Кама сутра» – давньо­індійська священна книга, що увібрала багатовіковий досвід духовно-тілесних насолод. «Кама сутра» вплинула й продовжує впливати на життя, еротико-літературну палітру різних країн.

Пласт української еротичної культури досі залишається малодослідженим, хоч еротиці у фольклорі значну увагу присвятили такі визначні знавці його, як Т.Шевченко, І.Франко, М.Максимович, Ф. Вовк, З.Доленга-Ходаковський, П.Чубинський, Б.Грінчен­ко, В.Гнатюк та ін. На жаль, цензура досить тривалий час упереджено стави­лась до всього того, що не вкладалося в усталені норми добропорядності й пристойності. Так, двотомне зібрання українських еротичних казок і анекдотів видане В. Гнатюком 1912 року в Німеччині, берлінська прокуратура невдовзі конфіскувала, посилаючись на порнографічність паралельного перекладу німецькою мовою. Певну обережність у друкуванні еротичного («сороміцького«, як прийнято було називати на той час) фольклору зумов­лювала й сама назва, що визначала ніби непристойність його змісту. Ще одна причина полягала в тому, що розвиток української ментальності завжди стримувався всілякими імперськими режимами, що привчали народ усвідом­лювати свою нижчевартість. Не випадково свої власні національні набутки потрапляли в ранжир «небажаного», «некультурного», «другорядного».

Ми захоплюємося коханням Ромео і Джульєтти і забуваємо, що маємо про кохання козака і дівчини неперевершені шедеври вияву цього почуття в українській народній творчості та творах поетів, письменників, зокрема Тараса Шевченка. В його вірші «Тополя» дівчина перетворилася від марного чекання свого коханого в тополю. У баладі «Причинна» дівчина гине, втративши надію дочекатися повернення козака, а козак, повернувшись, від горя кінчає життя самогубством. У творі «Гайдамаки» поет з однаковою майстерністю змальовує й екстаз народного месника і любовний екстаз:

Шелест! … коли гляне:
Попід гаєм, мов ласочка,
Крадеться Оксана.
Забув; побіг; обнялися.
«Серце !» – та й зомліли.
Довго-довго тілько – «серце»,
Та й знову німіли.
«Годі, пташко !»
«Ще трошечки,

Ще .. ще … сизокрилий !
Вийми душу ! .. ще раз .. ще раз …
Ох, як я втомилась !»
«Відпочинь, моя ти зоре !
Ти з неба злетіла !»
Послав свитку. Як ясочка,
Усміхнулась, сіла.

Серед фольклорних інтересів Т. Шевченка значне місце займало збирання й використання у власній творчості еротичних пісень. У вже згаданій поемі «Гайдамаки», наприклад, вони вкладені в уста кобзаря Волоха, якими він розважає повстанців.

Не обійшов своєю увагою любовні епіталами І.Франко. У повісті «Великий шум» І.Франко навів 23 весільні пісні, а про так звані «сороміцькі» висловився: «безсоромні, смілі, пластичні і оригінальні, та при тім наївні і чисті в своїй натуральності, як твори Сапфо й Арістофана».

Чи не найбільший внесок в осмислення еротичного фольклору зробив видатний антрополог Ф.Вовк. Він став ініціатором видання збірника «Український фольклор. Сороміцькі звичаї, казки, пісні, приказки, загадки і лайки», що вийшов 1898 року в Парижі, в серії «Криптадія» (таємне). Еротичні пісні, відзначав Ф. Вовк у своїй «Антропології», «майже виключно присвячені актові сексуального єднання та органам відтворення, – починаючи з жартівливих і кінчаючи тими, що під формою несамовитої розпусти переховують в собі безперечні сліди стародавнього фалічного культу».

Земне, плотське супроводжувало людину все свідоме життя, починаючи від перших зацікавлених поглядів, несміливих дотиків і кінчаючи нескінченними суперечностями подружнього життя, смішними й трагічними, кумедними й драматичними, викликаними найрізноманітнішими причинами – психологічними, фізичними, майновими, віковими, різними характерами, жіночими й чоловічими вадами, неоднаковим «лібідо».

Усталені в різних народів норми сексуальної поведінки, включаючи її еротичний код і техніку, завжди співвідносяться з властивостями культури й конкретного способу життя. Головними осередками інтимного спілкування та підбору подружніх пар в Україні були вечорниці, які організовувалися молодіжними громадами.

В парубочих громадах юнаки одержували необхідні знання зі статевого життя, а також проходили ритуальне навчання еротичному спілкуванню з дівчатами. Одначе в любощах своїх парубки й дівчата не губили честі – берегли свою незайманість до вінця. Парубоча цнота в українців цінувалася нарівні з дівочою. Чесність дівчини оспівувалася такими поширеними виразами:

Темного лугу калина,

Доброго батька дитина,

Сім літ по ночах ходила,

Цноту з собою носила;

Купували купці – не продала,

Прохали хлопці – вона не дала;

Шовком ніженьки зв’язала,

Для свого Івася держала.

Зате, коли дівчина не зберегла цнотливості, під насмішки підпадають не тільки вона, а й батьки, вся родина («вона така добра, як дірява торба», «хоть їдь матінко, хоть не їдь, бо вже донечці роздер ведмідь», «в огороді грушка уже потрушена, наша Мар’юха уже поворушена»).

Українці віддавна плекали у дітях передусім цноту – потребу збереження природної чистоти серця й тіла. І в силу цієї життєвої потреби визрівали гідні спадкоємці роду, які берегли подружню вірність – запоруку кохання, гарант міцної родини – життєтворчої клітини етнічного єства.

Не дивно, що в народних піснях стільки уваги віддано темі любові й вірності, розлуки й зустрічі, нещасливого кохання.

Повій, вітре буйнесенький,

з глибокого яру.

Вернись, милий, чорнобривий,

з далекого краю, –

просить дівчина в пісні, складеній, за переказом, Марусею Чурай. Переживаючи розлуку, вона каже:

Та як ми ся любили,

То й гай розвивався,

А як ми ся розлучили,

То світ дивувався.

Начебто продовженням мотивів пісенної творчості виступають народні оповіді про кохання. В них зображується звичайно покірне, меланхолійне кохання жінки, ніжне й лагідне. В одній із таких оповідей ідеться про парубка, який кохав свою дівчину міцно, оженився, але про кохання з нею ніколи не вів балачок. Жили вони собі, як Бог велів, вже чимало часу. Лише раз якось опанували чоловіка дурощі, і він причепився до жінки: «Скажи, – говорить, – мені, як ти мене любиш?». А жінка й каже йому: «Люблю тебе, чоловіче, як вітер у полі». – «Е, коли так, – відповів він, розсердившись, – то бувай собі здорова… Не хочу жити з тобою, піду світ за очі».

І пішов… Десь далеко наймитував у якогось багатиря і зовсім забув про жінку. Якось раз улітку возили снопи й докладали, там же в полі, високу-превисоку копу. Була нестерпна спека; навіть у полі пекло, як од печі десь на заводі. Втомився той чоловік і ліг просто на возі, з якого подавав снопи. Лежить, а господар нічого вже не каже йому, бо робітник він був не лукавий. Лежить: голова палає, у роті пересохло, руки обвисли, сам увесь, як розварений. Зненацька, – у Бога всього вдосталь, – повіяв свіжий вітерець… Наче знову на світ народився чоловік, зітхнув, підвівся та й з воза ! «Куди ти?» – питає господар. – «Прощавайте, панотче ! – відповідає, – доста вже служити – повернувся додому. Дякую вам за хліб-сіль !» – «Що? Як? Чого?» – «Та отак і так», – каже. І розповів господареві, що та як змусило його йти у наймити. «А тепер, – додав він до всього, – я бачу, що жінка мене, моя голубка, любить». – «Не можу тебе тримати, – сказав господар, – бо справа твоя законна». Коли повернувся з поля, господар розрахував його як слід, винагородив і відпустив з Богом. І пішов той чоловік до своєї дружини, і стали вони знову жити разом і любитися, як годиться, як Бог повелів. Ніколи вже той чоловік не питав у своєї жінки, як вона любить його, і не залишав її до самої смерті.