1. Дівоча цнота як культурний феномен

© Микола Махній, 2009

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2009

Дівоча цнота як культурний феномен

Анатомія – це доля.

Зігмунд Фройд

Здавна анатомічна особливість жіночого організму, яка дає можливість визначити, чи були в дівчини статеві контакти, відігравала істотну роль не лише в еротичних стосунках, а й у майнових та соціальних відносинах, і в релігійному житті (згадаймо непорочне зачаття Будди й Ісуса). У багатьох народів збережена дівочість була дуже бажаною, а то й необхідною умовою шлюбу. Про сакральність дівочої цноти в певні історичні епохи свідчить, наприклад, той факт, що Жанні д’Арк довірили військо, лише переконавшись, що вона й справді діва.

Позбавлення невинності – обов’язковий іспит, який необхідно пройти кожній дівчині, аби дати потомство і повноцінно насолоджуватися життям у всіх його проявах.

За первісного суспільного ладу невинності не надавалося особливого значення. Тодішні сексуальні стосунки базувалися суто на інстинктах і мали хаотичних характер. Дівоча пліва стала цінуватися як наслідок виникнення ієрархічного суспільства, в якому почали перейматися питаннями спадкоємців – вождя, князя, синьйора, царя, імператора і т. ін.

Національний символ Сейшел — плід морського кокоса — дарує незабутні асоціації

З часом зароджувалися численні норми і закони звичаєвого права, що наказували ретельно стежити за збереженням у нареченої незайманої пліви (іменованої в сучасній медицині, слідом за греками hymen – по імені грецького божества, заступника шлюбу, Гіменея). Невинність перетворилася в цінність, присвоєння якої, навіть шляхом чи обману насильства, давало чоловіку привілей, дозволяючи женитися на представниці більш знатного роду і тим самим підвищити власний соціальний стан.

Проте це далеко не завжди означало, що позбавити невинності дівчину мусив майбутній чоловік. У багатьох давніх культурах ця справа доручалася другу (одному чи кільком) нареченого, жерцям, вождям, царям, феодалам і т. ін. Або ж навіть чужинцям. У стародавньому Єгипті щоб позбавити цноти наймали слуг за винагороду.

Позбавлення невинності у стародавніх культурах багатьох народів світу вважається у чоловіків подвигом, видом “сексуальної крадіжки” – вона підвищує і сексуальну репутацію, і соціальний статус “злодія”.

“Шлюб-крадіжка” і древні ритуали позбавлення невинності збереглися в одному з африканських звичаїв: дівчину, що збирається вийти заміж, відводили в будинок нареченого, відкіля вона повинна утекти і сховатися. Друзям майбутнього чоловіка потрібно піймати її, позбавити невинності і відвести в будинок свекрухи. Символізоване викрадення з метою зґвалтування – розповсюджений ритуал безлічі шлюбних церемоній. Його залишки просліджуються й у давньоруському шлюбному обряді – у переносі нареченої нареченим через поріг, у “крадіжці” нареченої гістьми і “викупі” її нареченим.

Зберігся народний звичай: перед весіллям усі молоді люди села, товариші нареченого, підходили і цілували наречену крізь фату. Дружка (“старший боярин”) залишався поруч з молодятами в першу шлюбну ніч. Якщо наречений не справлявся зі своїми подружніми обов’язками, то зобов’язаний був його замінити. Ще більш древній слов’янський звичай передбачав, що перед весіллям наречена залишалося в лазні наодинці з чоловіком-чаклуном, що повинний був її ретельно вимити. На півночі Словаччини, у Боснії і Чорногорії наречену символічно (а раніше, імовірно, насправді) позбавляв безвинності “дружка” нареченого, що вважався головним на весіллі.

В Океанії ритуал символічної “крадіжки” швидко зник, але за традицією наречений довіряв свою майбутню дружину декільком друзям, що проводили з нею кілька днів удалині від поселення, і лише після повернення відтіля відбувалося весільне торжество.

Жителі Папуа-Нової Гвінеї віддавали наречену для позбавлення невинності жерцю, який відповідно до вірувань вважався представником вищих сил на землі. Жрець позбавляв дівчину невинності за допомогою кам’яного ножа, після чого повертав нареченому, і той за традицією зобов’язаний був запропонувати всім чоловікам племені прийти в будинок і “випробувати” новоспечену жінку. Як тільки потік бажаючих вичерпувався, молоді грали весілля, після якого молода дружина переїжджала в будинок нареченого, і вже ніхто не мав права скористатися її прихильністю.

У традиціях деяких народів ритуал дефлорації проводили жінки. Причому, серед багатьох народів Південної Америки це робили повитухи після народження дівчинки чи матері позбавляли невинності дівчаток у юному віці. Або ж вже статево зрілу дівчину позбавляли невинності шляхом ритуалу. Типовий приклад народів Камчатки і Мадагаскару. Відомий культуролог Мирча Еліаде в книзі “Шаманізм: архаїчні техніки екстазу” наводить розповідь про позбавлення невинності, яке є посвяченням у шаманки: “Дівчину роздягають, кладуть на постіль з овечих шкір і покривають листям канело, постійно роблячи магічні рухи. Потім над нею схиляються баби-шаманки і починають ссати їй груди, живіт і геніталії з такою силою, що молода шаманка досягає екстазу. Одночасно вона позбавляється невинності”.

У багатьох народностей для першої ночі був необхідний чужак, ще краще – представник іншої народності: вважалося, що разом із кров’ю незайманої на чоловіка може вилитися гнів її роду, її предків. Невинність – це та жертва, яка в дохристиянські часи за звичай приносилася богам.

У Древньому Римі сексуальна розкутість нікого не бентежила, а поняття невинності існувало тільки для весталок (жриць богині домашнього вогнища Вести), з якими могли розважатися лише імператори.

Згідно древнім грецьким і римським медичним текстам, у ті часи дівчата досягали статевої зрілості в 14 років. До цього віку вони взагалі могли ходити без одягу.

У деяких провінціях вважалося ганьбою, якщо дружина виявлялася незайманою до самого весілля – вона повинна була заздалегідь втратити безвинність у храмі Великої Богині, якій і присвячувалася жертва у виді прорваної (чи розтягнутої) пліви. В Елладі Велику Богиню іменували Афродіта, у Вавилоні – Іштар, у Фінікії – Астрата. У призначений день незаймана приходила в храм і віддавалася будь-якому незнайомому чоловіку, якого зустріне. При цьому дефлоратор ні в якому разі не мав права оголювати дівчину – це прирівнювалося до осквернення храму. У римських храмах незайманок могли позбавляти невинності ще й за допомогою фалічних статуеток, що зображували одного з нижчих божеств родючості.

Існують різні версії-пояснення виникнення та суті таких традицій. Нове завжди небезпечне. Тож, бажаючи уникнути небезпеки, первісні люди пропускали вперед менш цінного члена племені (так у новий будинок спочатку пускають кішку) чи того, хто знає, як уникнути впливу злих духів (жерця). Молоді недосвідчені чоловіки у такий спосіб уникають неприємних вражень від кровотечі. Або ж підсвідомо бояться, що жінка потім може помститися “за образу”.

Для благополучного шлюбу просто позбавити безвинності дівчину мало, потрібно ще “зробити її своєю”, у казкових варіантах – розбудити Сплячу Красуню, знати з неї чари, закляття, “жаб’ячу шкіру”. “Спляча” – це байдужа, фригідна. Розбудити її (завести, запалити, розбудити жінку) – воістину героїчний подвиг для чоловіка.

Відтак, більшість обрядів дефлорації, коли цноти позбавляє хтось замість нареченого (особливо, коли цьому дійству присвячується цілий обряд з вождями, жерцями, шаманами і т. ін.) мають на меті, аби неприємні болісні відчуття дівчини, що стає жінкою асоціювалися саме з ритуалом, а не з майбутнім чоловіком. Словом не дивно, що згідно теорії Зігмунда Фройда жінка найкраще віддається своєму другому чоловіку, пройшовши перше сексуальне випробовування з іншим.

1. Дівоча цнота як культурний феномен: 3 комментария

  1. а в Єгипті чоловіків вважали не гідними позбавити дівчину цноту. чоловіче начало вважали брудним і недостойним. тому дівчата позбавлялися невинності власноруч, сідаючи не деревяний жезл)))мабуть прикольно було)

Комментарии запрещены.