Українські сороміцькі прислів’я та приказки

© Микола Махній, 2010

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2010

Українські сороміцькі прислів’я та приказки

Художні витвори Івана Склорозди

Сороміцькі прислів’я та приказки здавна є об’єктом народнопоетичного відображення. Для них характерний принцип здорової плотськості, де еротичні елементи межують мало не з непристойністю. Цим мініатюрам притаманна еротична вільність, та разом з тим це зразки цілковитої довершеності, народні перлини, що позначені неповторним колоритом.

Помічається в них і доброзичлива усмішка, і саркастичне глузування та щирий, відвертий сміх. Подібно до народних афоризмів інших категорій, вони також тісно пов’язані з життям і наголошують специфічні особливості народних вірувань, побуту й умов життя, відображають певні забобони й звичаї.

В добрім гнізді і яйця мусять бути.

В такій дірі кілок не зогниє, а ще й наросте.

В такім гнізді і мій пташок переночував би.

В такім ярочку замочишся, та не втопишся.

В твоїй ямці, як в маслянці.

Велика радість діти, але робити…

Вона і нецукрена, і несолена а все смакує.

Дівка звикне й на старого, та щоб твердого.

Дівка як покуштує, то спати вдома не буде.

Добра дівка має і в пиці, і в руці.

Добре дівці спати, як має з ким грати.

Жінку найліпше видно, коли на драбині стоїть.

Жіноча діра без гріха.

Заголи пупок буде синок.

I великий багач ходить лише з одним ключем.

I до старої діри миша скікне.

I з малим кінцем можна радість велику зробити.

I коли тепло, жіноча криниця не висохне.

I попова дівка, коли з хлопом лежить, то не молиться.

I старий дідо ся пограв, коби ‘му стояв.

Будеш лягати, то й будеш злягати.

Як дала запхати не поможе й Божа мати.

Як не стоїть, шкода й лягати.

Як стоїть, то його пхають, а як ляже, то тягають.

Як у хлопа стоїть, то й робота стоятиме.

Колись не хтів лежати, тепер стояти.

Скільки б її не зашивав, усе дірява буде.

Між яругами є студник, де б напився і мій коник.

В молодої дівки волосянка, як маслянка.

На жінці лежати — не значить спати.

На жінку не треба драбинки.

На твою діру шкода глину, ліпше пуцюрину.

Найбільша краса, що вище колін і нижче паса.

Найліпше дівці, як має в дірці.

Не хоче вставати, а мені треба лягати.

Нешвидко витягати, як молоко скипіло.

Від першої ночі голова та очі.

Перед весіллям хоч кому, по весіллю одному.

Перший раз болить, другий кортить.

Яой-культура: гомоеротика по-японські

© Микола Махній, 2010

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2010

Яой-культура: гомоеротика по-японські

Яой — це унікальний, суто японський мета-жанр малюнкових романів-коміксів (манга) і анімаційних фільмів (аніме) для дівчат, де зображуються любовні відносини між юнаками або чоловіками. Саме слово «yaoi» — скорочення від фрази «Yama nashi, ochi nashi, imi nashi», тобто — «Ні кульмінації, ні сенсу, ні розв’язки».

На відміну від християнської європейської культури, японська культура ніколи не вважала гомосексуальність чимось ганебним. Навпаки, деякі трактати по бусідо (кодексу честі самурая) стверджували, що справжньому самураю більш пристали відносини з іншим самураєм, аніж із жінками, близькість з якими може відвертати воїна від виконання своїх обов’язків.

До того ж, японська естетика стверджувала, що гарний чоловік — це чоловік «жіночний», привабливий, культурний, а не м’язистий мачо. Саме такими були герої класичних японських епічних творів, і саме вони стали взірцем для молодих дівчат. Так трапилося тому, що ці епоси створювалися не чоловіками, як це було в Європі, а жінками, які надавали улюбленим героям власні риси.

Варто відзначити, що це була саме «жіноча» манга, яка малювалася жінками для дівчат. Справжні японські гомосексуальні чоловіки зазвичай негативно ставляться до яою. Проте серед японок він користується постійним успіхом. У даний час яой став мета-жанром, тобто, він буває і комедійним, і драматичним, і детективним, і фентезі, і науково-фантастичним.

Згодом (1970-80-ті роки) на додаток до професійної манги такого роду з’явилася і аматорська, яку, власне, спочатку і назвали «яой». Зазвичай аматорський яой — це манга про відомих красенів (персонажів популярних чоловічих манга- і аніме-серіалів), які мають гомоеротичні взаємини. Її стали називати «яой», тому що, на відміну від професійної, аматорська манга рідше дотримувалася класичних уявлень про будову літературного твору (особливо щодо тріади «зав’язка-кульмінація-розв’язка»), проте містила відверті еротичні і порнографічні гомосексуальні сцени .

Визначаючи специфіку сексуальних відносин у японському суспільстві, слід зазначити, що існуюча ґендерна система завжди працює проти жінки, відмовляючи їй у сексуальній суб’єктності. З часів Конфуція і до теперішнього часу жіноча сексуальність співвідноситься виключно з функцією материнства і форматується ідеями культу сім’ї. Така ситуація дуже відрізняється від ситуації, наприклад, американських жінок для яких сфера сексуального, навіть у контексті сім’ї, розглядається як поле особистісної самореалізації і самовираження.

Опис рівноправних гетеросексуальних відносин у культурній продукції є майже нездійсненним завданням через японську патріархальну систему цінностей. Саме тому жінки-мангаки у своїх еротичних творах уважають за краще зображувати гомосексуальний секс. Як зізналася одна японка, «картини чоловічого гомосексуалізму — єдине зображення чоловіка, який любить когось на рівних. Це та любов, про яку ми мріємо».

Проте романтичні і сексуальні відносини в цих історіях можна визначати гомосексуальними лише умовно, оскільки вони є швидше своєрідною інтерпретацією, «фантазією» про те, що значить чоловіча гомосексуальна любов. Чоловічі персонажі не тільки не зображують чоловіків-геїв, вони, насправді, зовсім не уособлюють реальних чоловіків. Бісьонени (яп. бісьо:нэн – красивий юнак) візуально презентують якийсь двостатевий ідеал: високі стрункі тіла, високі вилиці і видатні підборіддя, великі очі й довге волосся.

Коли персонажі займаються коханням, досить важко визначити їх статеву приналежність, особливо якщо вони зображені зі спини. Крім того, їхня поведінка відрізняється емоційністю і вразливістю, тобто рисами, що традиційно відносяться до «жіночих». На думку дослідників, бісьонени є вигаданими істотами, що створюються японками як вираз їхнього невдоволення сучасними ґендерними стереотипами, які обмежують жінок у реальному світі. Цей висновок підтверджується тим фактом, що дія часто розгортається у футуристичних, фантастичних спільнотах. Тому яой може бути визначений як жіночий фантастичний жанр, вигаданий світ, що надає авторкам і глядачкам можливість на якийсь час відійти від повсякденних проблем.

Аналітики зазначають, що ці історії про геїв, написані жінками для жінок, насправді взагалі не про геїв. Не дивно, що японські чоловіки-геї, як правило не ідентифікують себе з гарними хлопцями з жіночої манги, вважаючи їх виключно плодом жіночої уяви. Результати дослідження японського соціолога Ядзіме Масамі засвідчили, що ідеалізовані «гомосексуальні» персонажі і примхливі сюжети жіночих коміксів, як правило, аж ніяк не викликають у чоловіків-геїв, які читають їх, відчуття впізнавання або ототожнення себе з персонажами.

Отож, зображення чоловіків-геїв у жіночих медіа мало говорить нам про цю категорію чоловіків, але швидше свідчить про проблемні відносини японок з традиційними для Японії зразками мужності.

Проте, незважаючи на досить «фантастичне» зображення схильних до гомосексуальності вродливих юнаків у манзі та аніме, ці історії позитивно вплинули на реальне ставлення японок до справжніх геїв.

Деякі яойщиці пояснюють своє захоплення як протест проти гетеросексизму й чоловічого шовінізму в романтичних художніх творах. Причому люди, які проголошують себе яойщиками або яойщицями, можуть бути переконаними гетеросексуалами та толерантними до гомосексуальних відносин взагалі.

Російськомовні інтернет-сайти свідчать, що яойщики вже утворили специфічну молодіжну навкологейську субкультуру. Yamete! Oshiri Ittai! (яп. Припиніть! Болить дупа!) — так іноді, жартома, розшифровують абревіатуру «ЯОЙ» (YAOI) в інтернет-спільноті.

2. Особливості національного шлюбного законодавства

© Микола Махній, 2010

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2010

2. Особливості національного шлюбного законодавства

Заборона взяття нового шлюбу протягом певного строку є не дуже поширеною умовою чинності шлюбу, закріпленою в законодавстві чи інших джерелах права, її зміст полягає в тому, що жінці забороняється брати новий шлюб після розлучення, визнання шлюбу недійсним чи після смерті чоловіка протягом установленого законом терміну, наприклад, 300 днів (у Франції та Швейцарії), 10 місяців (у Німеччині). Метою такої заборони є, зокрема, прагнення уникнути можливих спорів щодо встановлення батьківства.

Масове весілля у Південній Кореї

Заборона брати шлюб певним особам інколи передбачається національними джерелами права. Це обмеження може стосуватися служителів культу, зокрема священиків. Так, відповідно до норм іспанського права для реєстрації шлюбу, однією із сторін якого є служитель культу, необхідно отримати спеціальний дозвіл церковної влади. У деяких державах Латинської Америки характерною є заборона взяття шлюбу особою, засудженою за замах на вбивство чи вбивство, з особою, яка була в шлюбі з потерпілим від цього злочину (Бразилія, Аргентина).

Стосовно формальних умов реєстрації шлюбу всі правові системи можна поділити на три групи. До першої належать держави, шлюби в яких реєструють тільки в цивільній формі (Франція, Бельгія, Швейцарія, ФРН, Україна, Японія, більшість штатів США). До другої – в привільній чи релігійній формі за вибором подружжя (Іспанія, Італія, Англія, Канада, ін.). До третьої – тільки в релігійній формі (Ізраїль, Кіпр, Ліхтенштейн, деякі штати США, окремі провінції Канади, мусульманські держави – Іран, Ірак та ін.).

Отже, правові наслідки може породжувати в одних державах тільки цивільний шлюб (зареєстрований державними органами); в інших – однаковою мірою як цивільний, так і церковний; у третіх – тільки церковний. У католицьких державах (Іспанія, Італія та ін.) взяття шлюбу в церковній формі передбачає обов’язкове наступне повідомлення державних органів про церковну церемонію та наступну його реєстрацію. Якщо ж у державах є обов’язковим цивільний шлюб, то після його реєстрації допускається, за бажанням тих, хто бере шлюб, ще й обряд церковного вінчання.

Правовим системам відомі «шлюби за загальним правом» (визнаються правом 13 штатів США). Для їх узяття не потрібно дотримуватися ніяких формальностей. Вони вважаються дійсними, якщо сторони добровільно виявили згоду стати подружжям і між ними існують фактичні шлюбні відносини.

Процедура оформлення шлюбу зазвичай складається з двох частин: підготовчої та основної. Підготовча частина – це оголошення шлюбу, що надає можливість зацікавленим особам заявити свої заперечення. У правових системах «сім’ї загального права», зокрема в Англії та США, оголошення шлюбу може бути замінено отриманням дозволу (ліцензії) церковних чи державних органів, до компетенції яких входить реєстрація шлюбів. Для отримання строкової ліцензії, дійсної від 1 місяця до 1 року, сторони зобов’язані під присягою заявити про відсутність перешкод до взяття шлюбу.

В окремих державах реєстрації шлюбу передує договір про майбутній шлюб (заручини). Здебільшого це своєрідний ритуал, що може супроводжуватися обрядом обміну подарунками (Японія). У разі порушення договору заручин однією зі сторін його примусове виконання не допускається. Однак порушення заручин без поважних причин породжує обов’язок відшкодування збитків, заподіяних іншій стороні. Якщо при цьому мав місце обмін подарунками і шлюбу після заручин не було зареєстровано, то дарування може вважатися безпідставним збагаченням, і незалежно від того, хто відповідає за ухилення від узяття шлюбу, даритель має право вимагати повернення подарунка. Схожі норми містить Цивільний кодекс Іспанії. Законодавство Індії допускає обмін весільними подарунками із складанням їх повного списку та вказівкою вартості за підписом нареченого та нареченої.

Присутність обох сторін, які беруть шлюб, є умовою, що передбачена майже в усіх правових системах, у т. ч. і в Україні. Тільки в окремих державах як виняток допускається представництво (наприклад, в Іспанії, Панамі, Перу).

Присутність установленого числа повнолітніх свідків (від 2 до 6) є однією з обов’язкових формальних умов шлюбу за законодавством багатьох держав.

Шлюб, зареєстрований з порушенням умов, передбачених певною правовою системою, може бути абсолютно чи відносно недійсним (оспорюваним). Так, реєстрація шлюбу з особою, яка не досягла шлюбного віку, тягне його абсолютну недійсність у Франції й Англії та оспорюваність за правом більшості штатів США. В усіх державах абсолютно недійсним є шлюб між кровними родичами чи свояками, які знаходяться в забороненому для взяття шлюбу ступені родинності чи свояцтва, а також з особами, які перебувають в іншому дійсному шлюбі (останнє стосується тільки держав, де діє принцип моногамії сімейних відносин). Порушення порядку реєстрації шлюбу може мати в різних державах неоднакові наслідки. Так, в Англії та деяких штатах США неналежне оголошення імен осіб, які одружуються, є підставою для визнання шлюбу недійсним. У Франції та ФРН неналежне оголошення не впливає на чинність шлюбу, проте за правом ФРН порушення передбаченої законом форми виразу згоди на шлюб подружжям робить його абсолютно недійсним.

Оскільки дотримання чи недотримання матеріальних та формальних умов узяття шлюбу в різних державах може мати неоднакові наслідки, важливим є те, праву якої держави найбільш доцільно підпорядкувати ці відносини.

1. Особливості національного шлюбного законодавства

© Микола Махній, 2010

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2010

1. Особливості національного шлюбного законодавства

Любов – річ ідеальна, шлюб – реальна; змішування реального з ідеальним

ніколи не проходить безкарно.

Йоганн Вольфґанґ Ґете

Досягнення шлюбного віку особами, які бажають побратися, передбачене правовими джерелами всіх держав. У більшості з них вік шлюбного повноліття нижчий від віку загального повноліття; шлюбний вік для жінок здебільшого нижчий, ніж для чоловіків. У різних державах цей вік неоднаковий. Приміром, у Франції шлюбний вік для чоловіків становить 18 років, а для жінок – 15 років. В Україні – відповідно 18 та 17 років. В Англії для обох із подружжя – 16 років. В Австралії – 18 років для чоловіків та 16 для жінок. У різних провінціях Канади шлюбний вік коливається від 16 до 19 років. Найнижчим шлюбний вік є в державах Латинської Америки. Наприклад, у Перу для чоловіків і жінок він становить відповідно 16 та 14 років, у Колумбії та Еквадорі – 14 і 12 років.

У більшості держав установлений законодавством шлюбний вік за певних причин може бути знижений за рішенням компетентного органу (суду, прокуратури, міністра юстиції, уряду кантону, місцевими органами влади тощо).

Згода законних представників неповнолітніх осіб, які бажають побратися, необхідна тільки в окремих правових системах, наприклад, у Франції, ФРН. Проте в Німеччині недотримання цієї умови за взяття шлюбу не тягне його автоматичної недійсності. Законодавством цієї держави передбачено й можливість оскарження неповнолітніми до суду відмови батьків дати свою згоду на шлюб.

Умову неперебування в іншому шлюбі передбачають ті правові системи сучасності, шлюбно-сімейні відносини та право яких базується на принципі моногамії. Так, Цивільний кодекс Франції закріплює правило про неможливість узяття іншого шлюбу без розірвання попереднього. Але в державах, де офіційно визнаються полігамні шлюби, перебування в одному шлюбі не є перепоною для взяття нового. Насамперед мова йде про держави, в яких шлюбно-сімейні відносини регулюються нормами шаріату. Так, Сімейний кодекс Алжиру 1984 p. дозволяє чоловікові мати одночасно чотирьох дружин.

Відсутність відносин родинності та свояцтва між особами, які одружуються, є важливою умовою взяття шлюбу в багатьох державах. У більшості з них забороняються шлюби між родичами по прямій лінії, повнорідними та неповнорідними братами й сестрами, усиновителями та усиновленими. Зазначене закріплено й в українському законодавстві. Проте й щодо цієї умови в законодавстві держав є певні особливості. Скажімо, у Франції допускаються шлюби між дядьками та племінницями, тітками та племінниками. В Англії ж такі шлюби заборонені.

Дещо своєрідно вказане питання регулюється законодавством Швеції. Водночас із забороною шлюбів між певними родичами по прямій лінії, а також між повнорідними братами й сестрами у цій державі в останньому випадку допускається реєстрація шлюбу за наявності вагомих причин і за умови, що особи, які одружуються, виховувались у різних сім’ях.

Щодо свояцтва як перешкоди для взяття шлюбу законодавство різних держав має також особливості. Так, згідно Цивільного кодексу Франції не дозволяються шлюби між свояками по прямій лінії. За нормами цього кодексу батько розлученого сина не може взяти шлюб із колишньою дружиною свого сина, поки син живий. За цими ж нормами забороняються шлюби між усиновителями та усиновленими. У випадку, коли допускається шлюб між усиновителем та удочереною, як це є у ФРН, відносини з удочеріння припиняються.

Взаємна згода (воля) осіб, які беруть шлюб, є умовою, що притаманна тим правовим системам, де шлюб уважається добровільним союзом чоловіка та жінки (законодавство держав «сім’ї континентального права», в т. ч. ст. 15 КпШС України; законодавство США). Але в мусульманських державах згоду на шлюб дочки може давати батько проти її волі (Пакистан, Іран, Лівія та ін.).

Задовільний стан здоров’я осіб, які прагнуть узяти шлюб, – це умова, що в різних формулюваннях може міститись у праві більшості держав. Так, ст. 17 КпШС України передбачає, що не допускається реєстрація шлюбу між особами, коли хоча б одна з них визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби або недоумства. Особи мають бути взаємно обізнані про стан здоров’я (ст. 18 КпШС України). В багатьох державах не дозволяється реєстрація шлюбів у разі захворювання венеричними та деякими іншими хворобами. Іноді вимагається подання особами, які бажають укласти шлюб, медичного свідоцтва про стан їхнього здоров’я.

Кохання й інтимність у різних культурах

© Микола Махній, 2010

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2010

Кохання й інтимність у різних культурах

Жити з людиною, яку кохаєш, так само важко, як кохати людину, з якою живеш.

Жан Ростан

Дослідження різних культур, проведених етнопсихологами нарикінці ХХ ст., переконливо продемонстрували культурні відмінності кохання і романтичних взаємин у різних країнах світу. Наприклад, в одному з досліджень порівнювалися оцінки любовної відданості, відвертості, амбівалентності й конфліктності у респондентів із Франції, Японії та Сполучених Штатів. Любовна відданість вимірювалась за оцінкою почуття прихильності, причетності й обов’язковості по відношенню до партнера; відвертість – за оцінкою почуттів, пов’язаних з власною особистістю у взаєминах з партнером; амбівалентність – за оцінкою почуття збентеження й непевності у стосунках з партнером; конфліктність – за оцінкою частоти відкритих суперечок та складності проблем. У американців і французів оцінка любовної відданості й відвертості була значно вищою, аніж у японців. Американці також продемонстрували більш високий рейтинг амбівалентності стосунків, аніж японці. Японці й американці вище оцінювали свою конфліктність, аніж французи.

Результати опитування щодо ставлення до кохання і романтичних зв’язків серед американських, німецьких та японських студентів засвідчили, що романтичне кохання найбільше поціновується у Сполучених Штатах і Німеччині, аніж у Японії. Подібне дослідження серед південноафриканців, індійців та європейців засвідчило, що європейці більше цінують кохання, аніж індійці й південноафриканці. Південноафриканці більше цінують рівність і злагоду. Американці надають перевагу дружбі, що поступово переростає у кохання, а також стосункам, у яких коханці охоплені пристрасним почуттям; французи поціновують любов, яка поєднується з альтруїзмом і щедрістю. Етнопсихологи припускають, що у менш традиціоналістських культурах з менш розвинутими родинними зв’язками романтичне кохання поціновується вище, аніж у культурах, де родичі впливають на взаємини подружжя.

Тестування представників чотирьох етнокультурних груп (англокельтської, китайської, азіатської та європейської) за позиціями, які з’ясовували ставлення до кохання, виявило, що китайські та інші азіатські учасники опитування надали перевагу дружбі у любовних стосунках, аніж представники двох інших груп опитуваних. Азійські жінки демонстрували більше альтруїзму, аніж англокельтскі. Техніка семантичного диференціювання запроваджена задля вивчення суб’єктивного значення кохання і влади для іспанців, мексиканців, іспано- та англомовних американців продемонструвала, що мексиканці вважають любов менш позитивною і менш дієвою, аніж три інші групи опитаних. Виявилося також, що психологічна оцінка любові й влади співпадала по шкалам оцінки, дієвості та активності лише в іспанців. Дослідження юнацького ставлення до інтимності та дружби серед ізраїльтян та бедуїнів зафіксувало, що ізраїльська молодь акцентує увагу на відсутності у дружніх стосунках необхідності контролювання один одного, у той час як бедуїни більшого значення у дружбі надають контролю й конформізму.

Не дивлячись на те, що різні культури не однаково визначають любов і романтичний потяг, деякі дослідження виявляють дивний збіг гендерних переваг у обранні партнера. Наприклад, жінки у переважній більшості культур оцінюють фінансовий аспект як більш вагомий, аніж чоловіки. А от чоловіки майже у всіх культурах надають перевагу більш молодим та привабливим партнершам.

Сучасні дослідження американських психологів серед студентів США, Росії та Японії щодо якостей любовного партнера виявили, що у всіх трьох культурах єдиною якістю, яку чоловіки цінують більше, аніж жінки, є фізична привабливість. Американці надавали перевагу експресивності, відкритості, почутті гумору більше, аніж росіяни, які, у свою чергу, відзначали ці якості частіше, ніж японці. Росіяни оцінили мистецтво коханця більше за все, у той час як японці надали йому найменшого значення. Японці оцінили нижче, ніж представники інших культур, доброту і взаєморозуміння, здатність бути гарним співрозмовником, фізичну привабливість і статус.

В іншому дослідженні, де вчені намагалися з’ясувати значення кохання для укладання шлюбу брали участь студенти 11 країн (Індія, Пакистан, Таїланд, Мексика, Бразилія, Японія, Гонконг, Філіппіни, Австралія, Англія і США). Відповіді учасників корелювали з національними показниками індивідуалізму і колективізму, валового національного продукту (ВНП) і рівня життя, кількістю шлюбів, народжуваності й розлучень. Результати засвідчили, що в індивідуалістичних культурах кохання вважається необхідним для шлюбу, а зникнення любові визнається достатньою підставою для його розторгнення. Така тенденція виявилась у країнах з високим ВНП, і це не дивно, враховуючи високу кореляцію між добробутом та індивідуалізмом. У країнах з великими показниками шлюбів і низькою народжуваністю романтичне кохання ціниться вище. Показники розлучень у значній мірі корелювали з вірою в те, що зникнення любові призводить до розірвання шлюбу. Укладання шлюбів має багато спільного в різних культурах, включаючи Японію, Китай та Індію. Іноді шлюби укладають батьки молодих ще задовго до того віку, коли подружжя можуть вступити у шлюбні відносини.

Дослідження міжкультурних шлюбів в основному довели, що конфлікти там можливі з кількох причин: різниця в розумінні чоловічих та жіночих ролей, відмінності у поглядах на ведення домашнього бюджету та різні уявлення про шлюб взагалі. Недивно, що між подружжям виникають конфлікти, пов’язані з проявом любові й сексуальності.

Американці переважно розглядають шлюб як спільне проведення часу двох люблячих людей. Люди з інших культур дивляться на шлюб як на партнерські взаємини задля досягнення успіху (в тому числі й для продовження роду) та з метою отримування економічних і соціальних переваг. Кохання рідко буває переважаючим фактором на початку такого шлюбу, хоча в подальшому між шлюбними партнерами можуть виникнути любовні взаємини.

Іноді культурні відмінності у міжкультурних шлюбах не виявляються допоки подружжя не має дітей. Дуже часто культурні відмінності виникають, головним чином, у питаннях виховання дітей. Це не дивно, оскільки існують значні культурні відмінності у соціалізації дітей та ролі батьків у цьому процесі. Діти в таких шлюбах виявляють сильну чи слабку етнічну ідентифікацію незалежно від схожості чи відмінностей своїх батьків, але в залежності від виховання, яке стосується перш за все оцінок, цінностей і поведінки, притаманних одній чи двом культурам. Проте діти з сильною етнічною ідентифікацією у подальшому схильні укладати шлюби у межах своєї етнічної групи.