4. До антропології українського прутня

© Микола Махній, 2010

4. До антропології українського прутня

Серед багатьох українських легенд про створення Адама є одна, в якій характерні подробиці цієї події змальовуються в суто народному дусі.

«Людину, кажуть, виліпив Господь з глини, при чому дав їй Свою святу постать. Тільки, на лихо, зосталась ще після цього жменя глини. Де її подіти? Господь й приліпив цю глину між ногами людини, – і з неї виникло грішне тіло, яке й згубило людину. Якби не воно, жив би собі Адам в раю, розкошуючи; а то ні! Прожив день, та й занудьгував: сказано – підійшла грішна думка…» (Булашев Г.О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1992).

Головний герой сороміцького фольклору

Чоловічі геніталії та пов`язані з ними дії стають головним сороміцьким об`єктом народнопоетичного відображення у чисельних еротичних оповідках, піснях, прислів`ях та приказках.

Мова еротичних пісень, хоч і межує з непристойністю, здебільшого насичена розгорнутими символічними порівняннями, образними натяками. Так, для позначення чоловічого «сороміцького органу» досить поширені пестливі назви «коник», «пташок», «табачка»; й не позбавлені гумору «жила», «кілочок», «шишка», «червоний буряк», «свекор»; й перші-ліпші із знарядь столярного ремесла – «свердло», «долото» або рослинного світу – «качан», «стебло».

Викотили, викотили,

Та медову бочку,

Видурили, видурили

В пана свата дочку.

Та поклали її, милу,

На постелю білу…

Ой ми ж її не дурили,

Сама захотіла

Червоного буряка

До білого тіла…

* * *

Кукурудза сіється, кукурудза родиться,

Молодому козакові дуже того хочеться.

Пив він воду-студеницю, жував руту-м’яту,

Усе робив, щоб спокусу собі зав’язати.

В’язав днів мо зо три, розв’язалось мигом.

Глянув: дівка вертлявая, шустра, як та дзиґа.

Він за нею вуличкою, в’юном, веретенцем,

Таки розгулялося молодече серце.

Струковиння ламається, качанчики варяться.

“Гризи, гризи, дівчино, ще й іншим зостанеться.

Гризи, гризи, дівчино, зернята дозрілі.

Кінчається відпусточка, будемо щасливі”.

“Гризу, гризу, козаченько, іще буду гризти.

Від такої кукурудзи чимало користі.

Любе твоє вгощення повкидаю в пічку.

Аби мені з тобою день білий ще й нічку”.

Звичайно, у так званому сороміцькому фольклорі не обходиться без називання речей своїми іменами, без надто солоних і крутих виразів. Деякі мовознавці вважають, що слово хуй є питомо українським та має спільнослов’янське походження. Запозиченим же з російської мови було лише його використання у якості повсякденної лайки, до цього основна сфера його застосування – еротична, соромітницькі пісні та примовки, також у якості бранних слів – для образи супротивників. Етимологія цього сліва є прозорою для мовознавців та має не тільки спільнослов’янське, але й індоєвропейське походження. Ось приклади з інших словянських мов: болгарська — хуй, польска — chuj, албанська – hu. Із індоєвропейських несловянських мов зберігся у сучасній литовській як skuj хвоя, у ірландській як sc глід; далі сходить до прабалтославянської skaujas колючка, далі до індоєвропейської skhuj колючка. Давні синоніми в українській мові: пуцька, патик, кілок, прутень.

Ішла баба з торгу,

Де купила прутнів торбу:

– Оце, дівки, ваше діло –

Запихайте прутні в тіло!

Еротичні пісні, відзначав Хведір Вовк у «Студіях з української етнографії та антропології«, «майже виключно присвячені актові сексуального єднання та органам відтворення, – починаючи з жартівливих і кінчаючи тими, що під формою несамовитої розпусти переховують в собі безперечні сліди стародавнього фалічного культу«.

4. До антропології українського прутня: 2 комментария

  1. Как тут у Вас познавательно… 🙂

    Не думал раньше, что хер тоже может быть аутентичным…

    Наивно полагал, что все одинаковые….

  2. Мало того, уже заявилася на теренах нашої Батьківщини рок-група, яка так і називається — Прутні!!!

Комментарии запрещены.