3. Барвінок: охоронець дівочої цноти та символ щасливого шлюбу

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2011

А от молодому плелося спеціальне весільне сердечко з барвінку. Для цього рослину зривали через отвір калача, що спекла сестра. У весільній пісні з цієї нагоди співалося:

Гой на небі три зірнички,

А на землі три сестрички.

Перша несе гостру голку,

Друга несе нитку шовку,

Третя несе барвіночок

Молодому на віночок.

“Як цей барвінчик ніколи не блідне, так най і життя твоє не блідне”, – казали дружки молодій, молодому, коли закінчували початий матір’ю віночок на голову чи віночок-сердечко, який пришпилювали молодому на грудях.

Кажуть, що пять пелюсток цієї квітки символізували пять засад щасливого подружнього життя: перша пелюсткато краса, друганіжність, третянезабутність, четвертазлагода, пятавірність.

Образ квітнучого барвінку символізував щасливий шлюб, а от зів’ялий барвінок означав нещасливий стан одруженої жінки:

Хрещатенький барвіночку, зав’яв у прискриночку!

Зв’ялив-зсушив, вражий сину, чужу дитиночку.

Барвінок, як зілля весільне, садилося і на могилах. Причиною цього, на думку М. Костомарова, було слов’янське вірування про таємничий зв’язок між шлюбом і смертю. Імовірно, в цьому символі ми маємо бачити високе розуміння наших пращурів про міцність і святість шлюбу: вони обрали символом його рослину просту, не пишну, проте невянучу, квітка якої нагадує небесну зірку.

З часом барвінок стає таємничим символом переходу від одного стану життя до іншого.

2. Барвінок: охоронець дівочої цноти та символ щасливого шлюбу

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2011

Відомий український фольклорист Микола Костомаров у праціСловянська міфологіязафіксував староукраїнськийбарвінковийритуал, коли у недільний день весною парубок назривавши барвінку, ніс його до дівоцької громади та запитував у дівчат – “Що це за дивне зілля?”. Деякі дівчата відгадували і сором’язливо признавалися, що

То зілля барвінок

Паняночкам на вінок, на вінок.

Здавна вважалося, що ця рослина дарує дівчині вроду. Дівчата колись умивались відваром із барвінку: Десь ти мене, мати, в барвінку купала.

У традиційній українській етнокультурі барвінок є символом радісної життєвої сили, незайманості, цнотливості.

Дівчині, яка починала дівувати, мати давала у пазуху крянгу барвінку із найдавнішої родової могили – щоб оберігав її долю, дівочу честь, цноту:

Коби наші Марієчка добре серце мала,

Вона би свому молодому барвіночку дала.

Про дівчину, що зганьбилася, казали: “Барвінчик свій потоптала”, а ще співали, переважно в Західній Україні:

Бо у того жовнірчика ще й не одна буде,

Він втре вуса, засмієси, а за ню забуде.

Усі її товарочки будуть мати вінчик,

А у неї коло хати висохне барвінчик.

Футболка «Україна. Барвінок»

Барвінок для українців став постійним символом шлюбу. Дівчина згадує про барвінок, коли говорить про кохання й порівнює з ним милого:

Зелененький барвіночку, стелися низенько!

А ти, милий, чорнобривий, присунься близенько.

Колись барвінок був і одним із головних героїв українського традиційного весілля. Збирання цієї рослинки перед весіллям, коли з неї плели вінки-силимени (долю) на стіну, сволок чи стелю, на голову княгині – молодій, – було цілим ритуалом. Дружки з дівчатами йшли в сад або до лісу, де були барвінкові місця, зістригали листя, співаючи пісні.

Під час весілля, згідно з ритуалом, наречений вирубував молоду сосонку, запрошуючи собі на допомогу товариша або родича, котрий одержув назву “боярина”. “Боярин” вносив гільце до хати та стромляв у коровай. Тоді наречена, попросивши благословення, сідала з подружками за стіл, прикрашала гільця, в’ючи з барвінку гірлянди.