Яой-культура: гомоеротика по-японські

© Микола Махній, 2010

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2010

Яой-культура: гомоеротика по-японські

Яой — це унікальний, суто японський мета-жанр малюнкових романів-коміксів (манга) і анімаційних фільмів (аніме) для дівчат, де зображуються любовні відносини між юнаками або чоловіками. Саме слово «yaoi» — скорочення від фрази «Yama nashi, ochi nashi, imi nashi», тобто — «Ні кульмінації, ні сенсу, ні розв’язки».

На відміну від християнської європейської культури, японська культура ніколи не вважала гомосексуальність чимось ганебним. Навпаки, деякі трактати по бусідо (кодексу честі самурая) стверджували, що справжньому самураю більш пристали відносини з іншим самураєм, аніж із жінками, близькість з якими може відвертати воїна від виконання своїх обов’язків.

До того ж, японська естетика стверджувала, що гарний чоловік — це чоловік «жіночний», привабливий, культурний, а не м’язистий мачо. Саме такими були герої класичних японських епічних творів, і саме вони стали взірцем для молодих дівчат. Так трапилося тому, що ці епоси створювалися не чоловіками, як це було в Європі, а жінками, які надавали улюбленим героям власні риси.

Варто відзначити, що це була саме «жіноча» манга, яка малювалася жінками для дівчат. Справжні японські гомосексуальні чоловіки зазвичай негативно ставляться до яою. Проте серед японок він користується постійним успіхом. У даний час яой став мета-жанром, тобто, він буває і комедійним, і драматичним, і детективним, і фентезі, і науково-фантастичним.

Згодом (1970-80-ті роки) на додаток до професійної манги такого роду з’явилася і аматорська, яку, власне, спочатку і назвали «яой». Зазвичай аматорський яой — це манга про відомих красенів (персонажів популярних чоловічих манга- і аніме-серіалів), які мають гомоеротичні взаємини. Її стали називати «яой», тому що, на відміну від професійної, аматорська манга рідше дотримувалася класичних уявлень про будову літературного твору (особливо щодо тріади «зав’язка-кульмінація-розв’язка»), проте містила відверті еротичні і порнографічні гомосексуальні сцени .

Визначаючи специфіку сексуальних відносин у японському суспільстві, слід зазначити, що існуюча ґендерна система завжди працює проти жінки, відмовляючи їй у сексуальній суб’єктності. З часів Конфуція і до теперішнього часу жіноча сексуальність співвідноситься виключно з функцією материнства і форматується ідеями культу сім’ї. Така ситуація дуже відрізняється від ситуації, наприклад, американських жінок для яких сфера сексуального, навіть у контексті сім’ї, розглядається як поле особистісної самореалізації і самовираження.

Опис рівноправних гетеросексуальних відносин у культурній продукції є майже нездійсненним завданням через японську патріархальну систему цінностей. Саме тому жінки-мангаки у своїх еротичних творах уважають за краще зображувати гомосексуальний секс. Як зізналася одна японка, «картини чоловічого гомосексуалізму — єдине зображення чоловіка, який любить когось на рівних. Це та любов, про яку ми мріємо».

Проте романтичні і сексуальні відносини в цих історіях можна визначати гомосексуальними лише умовно, оскільки вони є швидше своєрідною інтерпретацією, «фантазією» про те, що значить чоловіча гомосексуальна любов. Чоловічі персонажі не тільки не зображують чоловіків-геїв, вони, насправді, зовсім не уособлюють реальних чоловіків. Бісьонени (яп. бісьо:нэн – красивий юнак) візуально презентують якийсь двостатевий ідеал: високі стрункі тіла, високі вилиці і видатні підборіддя, великі очі й довге волосся.

Коли персонажі займаються коханням, досить важко визначити їх статеву приналежність, особливо якщо вони зображені зі спини. Крім того, їхня поведінка відрізняється емоційністю і вразливістю, тобто рисами, що традиційно відносяться до «жіночих». На думку дослідників, бісьонени є вигаданими істотами, що створюються японками як вираз їхнього невдоволення сучасними ґендерними стереотипами, які обмежують жінок у реальному світі. Цей висновок підтверджується тим фактом, що дія часто розгортається у футуристичних, фантастичних спільнотах. Тому яой може бути визначений як жіночий фантастичний жанр, вигаданий світ, що надає авторкам і глядачкам можливість на якийсь час відійти від повсякденних проблем.

Аналітики зазначають, що ці історії про геїв, написані жінками для жінок, насправді взагалі не про геїв. Не дивно, що японські чоловіки-геї, як правило не ідентифікують себе з гарними хлопцями з жіночої манги, вважаючи їх виключно плодом жіночої уяви. Результати дослідження японського соціолога Ядзіме Масамі засвідчили, що ідеалізовані «гомосексуальні» персонажі і примхливі сюжети жіночих коміксів, як правило, аж ніяк не викликають у чоловіків-геїв, які читають їх, відчуття впізнавання або ототожнення себе з персонажами.

Отож, зображення чоловіків-геїв у жіночих медіа мало говорить нам про цю категорію чоловіків, але швидше свідчить про проблемні відносини японок з традиційними для Японії зразками мужності.

Проте, незважаючи на досить «фантастичне» зображення схильних до гомосексуальності вродливих юнаків у манзі та аніме, ці історії позитивно вплинули на реальне ставлення японок до справжніх геїв.

Деякі яойщиці пояснюють своє захоплення як протест проти гетеросексизму й чоловічого шовінізму в романтичних художніх творах. Причому люди, які проголошують себе яойщиками або яойщицями, можуть бути переконаними гетеросексуалами та толерантними до гомосексуальних відносин взагалі.

Російськомовні інтернет-сайти свідчать, що яойщики вже утворили специфічну молодіжну навкологейську субкультуру. Yamete! Oshiri Ittai! (яп. Припиніть! Болить дупа!) — так іноді, жартома, розшифровують абревіатуру «ЯОЙ» (YAOI) в інтернет-спільноті.

7. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

© Микола Махній, 2009

7. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

У ХХІ сторіччі культурологи заговорили про початок антисексуальної революції, а сексологи про виокремлення нової сексуальної спільноти – асексуалів, яка за масовістю вже майже наздогнала відкритих геїв – тих, хто сам себе так ідентифікує. Асексуалів можна поділи на тих, хто ніколи не відчував статевого потягу й тих, хто позбувся нього (шляхом свідомого поборення чи добровільного стримування). Серед науковців існує суперечка про те, чи є асексуальність вільним вибором, формою сексуальної орієнтації чи відхиленням від норми.

Представники Міжнародного антисексуального руху вважають, що і асексуали й антисексуали – це ті, хто за вільним вибором не займаються сексом (конкретні причини можуть бути різними), а уся відмінність між ними в тому, що антисексуали вважають секс негативним явищем не лише для себе особисто, але й для світу в цілому і, відповідно, борються проти нього, у той час як асексуали не займають активної соціальної позиції. Відповідно, антисексуали рішуче проти того, щоби вважати а- та антисексуальність формою сексуальної орієнтації, оскільки для них це – у першу чергу питання свідомого вибору на користь відмови від сексу, й зробити такий вибір може людина, яка має будь-яку сексуальну орієнтацію. Інша точка зору полягає в тому, що справжніми асексуалами є лише ті, хто ніколи не відчував статевого потягу, незалежно від поглядів на секс; з цієї точки зору, асексуальність – не питання вибору, а природна данність. Деякі вважають, що асексуальність є наслідком сексуального переслідування, насилля, сексуального угамування, гормональних проблем, відставання у розвитку, чи навіть відсутності необхідної людини.

В опитуванні про сексуальність, проведеному у Великій Британії (2004 р.), яке містило питання про сексуальне жадання, 1% респондентів відповіли, що вони ніколи не відчували сексуального потягу взагалі ні до кого. Існують дослідження, які демонструють набагато вагоміші цифри – особливо коли в якості критерію задається не відсутність статевого драйву коли-небудь протягом життя, а практичне повсякденне життя людини. Так, серед жінок широко розповсюджена аноргазмія: за даними експертів вона спостерігається приблизно у 40% француженок та німкень; третини австрійок та полячок, у 20% росіянок. Аноргазмія часто поєднується зі зниженням статевого потягу або його відсутністю. За даними, зібраними у 2005 році авторитетним Європейським інститутом сучасних сімейних відносин і шлюбу, негігієнічним, неестетичним і загалом відразливим називають секс 5,2% благополучних російських сімей: вони відмовилися від злягання, поцілунків і навіть мастурбації. За два роки, які передували опитуванню, у Росії більш 11% жінок і 7,2% чоловіків свідомо уникали фізичного контакту з протилежною статтю. Приблизно ті ж цифри дослідники отримали й у Західній Європі, виключаючи Іспанію й Італію (раніше аналогічні результати були отримані і в США).

Так, наприклад, дані офіційного дослідження Центру з контролю і попередження хвороб США (2007 р.) свідчать, що чотири відсотки жителів США у віці від 20 до 59 років жодного разу у своєму житті не займалися сексом. У порівнянні з іншими етнічними групами найгірші справи склалися в американців мексиканського походження – 12 відсотків з них за усе життя ніколи не займалися сексом.

6. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

© Микола Махній, 2009

6. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

На початку 1990-х років намітилася тенденція виокремлення із сукупності молодих гомо/бісексуалів ще однієї неосексуальної субкультури – беггерів (англ. baggyers, baggyboys). Головним сексуальним фетишем для представників цієї спільноти є специфічний одяг: широкі спортивні або скейтерські штани (слово baggy перекладається як мішок, широкі штани) та футболки з капюшонами (так звані “кенгурушки”). Ці молоді люди ( від 16 до 26 років ) зі специфічним підлітковим “прикидом” позиціонують себе як особи з нетрадиційною орієнтацією, але з натуральними манерами й натуральною поведінкою. Вони не хочуть товаришувати зі звичайними геями та намагаються зовнішню атрибутику свого руху наповнити романтичним змістом : кожен беггер має знайти свою другу половинку – панібрата, для якого вірність й моногамність у взаєминах першорядні.

В Європі стиль життя бегбоїв розповсюдився переважно в Нідерландах, Німеччині, Швеції, Швейцарії, Франції, Австрії, Чехії та в мегаполісах Росії. За оцінками експертів беггери там складають приблизно третину усіх геїв. Як правило, компанія беггерів, згуртована сексуальними інтересами (зазвичай це спільна мастурбація чи оральний секс), складається з пяти осіб. Усі вони вважаються бойфрендами” – цебто мають в основному лише сексуальні стосунки. Проте більшість беггерів мріє знайти симпатичного приятеля на все життя й жити з ним як з братом”.

В інтимному житті вони намагаються уникати специфічних “збочень”, до яких зараховують анальний секс. Якщо дружня пара беггерів укладає негласний шлюбний союз, сексуальні пригоди на стороні виключаються, фізична зрада вважається неприпустимою, вітаються рівність ролей та взаємоповага. У випадку бісексуальності одного із партнерів, той має забути про залицяння до дівчат.

5. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

© Микола Махній, 2009

5. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

Новий стандарт чоловічої поведінки демонструє загальносвітова тенденція до метросексуальністі.

Поняття метросексуал (від англо-американського сленгу metro – велике місто, мегаполіс, метрополія) запроваджене британським журналістом і дослідником Марком Сімпсоном у книжці про чоловічу ідентичність “Втілення мужчини” (1994). Автор терміна використав його задля опису нового, нарцисичного, усвідомлюваного типу чоловічості, репродукованого кінематографом, рекламою, модними журналами, аби замінити ним традиційну, обмежену, замкнену в собі маскулінність.

Метросексуал світу № 1 – Девід Бекхем

Типовий метросексуал – молодий (20-35 років), самостійний, працюючий мешканець міста, статки якого знаходяться у його повному розпорядженні, а шлюб відкладається на невизначений строк. Більшість чоловіків-метросексуалів у якості сексуальних партнерів надають перевагу жінкам, але метросексуал не має нічого спільного з натуралом (straight). Це – ексгібіоністичний нарцисіст, для якого власна зовнішність є інструментом привернення уваги інших, а самозакоханість стає більш важливою ознакою, аніж різниця між гомосексуальними і гетеросексуальними чоловіками. Метросексуал може бути гомо-, гетеро- чи бісексуальним, але не це є суттєвим, бо для нього единим обєктом любові і джерелом насолоди є він сам. Його покликання – споживати міські втіхи, новинки культури та моди. Він завжди знає правильні місця – що відвідати, чи то клуб, ресторан, кіно або якийсь магазин. Це чоловік, який не соромиться піклуватися про власне тіло й красу, використовує новинки чоловічої косметики, знається на тонкощах догляду за обличчям.

До цього часу у масовій психології ще домінує стереотип розв’язно-брутального мачо, який вважає догляд за собою і здатність знатися на модних тенденціях негідним уваги справжнього чоловіка. Проте зростання чоловічого нарцисизму за останні двадцять років, його пропаганда і використання рекламою сконструювали пасивну й чуттєву сексуальність, котра протягом більше аніж століття була “привілеєм” жінок чи гомосексуалів.

Рекламна гомоеротизація бренду «ARMANI»

На думку М. Сімпсона, розвиток гей-культури і навіть само по собі існування геїв якими ми їх знаємо сьогодні – це результат того, що вони символізують найвищу ступінь орієнтування на певний стиль життя. “Зараз усе більше й більше натуралів визначають себе поза межами традиційних інституцій, а їхня поведінка та стиль життя все більше й більше нагадують гейський. Метросексуальність – це навчання натуралів геями, як по-справжньому бути егоїстами: витрачати гроші і час на своє задоволення, а не піклуватися про неіснуючих леді. Гетеросексуали знову повертаються до ідеї содомії. І це не лише анальний, але й оральний секс, котрий ще більш популярний. Усе це – секс, який не призводить до відтворення. Секс спортивного ґатунку. Розподіл сексуального акту і біологічного відтворення – причина, чому содомітів так довго переслідували. Тепер таку поведінку поділяє більшість людей. І гомосексуалізм не репрезентує сексуальне відхилення, а скоріше надихає багатьох натуралів“.

Врешті-решт, підкреслює дослідник, в епоху споживання ідентичність кодується не через сексуальну орієнтацію, а ґрунтується на стилі життя, споживацьких зразках, культурних брендах.

Естетичними еталонами для метросексуалів стають чоловіки, відомі своєю зовнішністю і стилем, чий медіа-образ відповідає ідеї метросексуальності: Девід Бекхем, Кріштіану Роналду, Джастін Тімберлейк, Бен Аффлек, Бред Пітт, Хью Джекмен.

Отже, метросексуал – явище не просто сексуальної культури, але споживчої сексуальної культури.

Метросексуал – у культурному плані гнучкий сексуал, що в боротьбі за визнання в споживацькому світі використовує не тільки культуру своєї статі, але і культуру дуалістичної статі. Тобто, метросексуал – це сексуал (носій своєї статі), що в соціокультурній дійсності може приймати на себе ті або інші функції й ознаки дуалістичного сексуала (носія іншої статі).

При такому розумінні припустимо говорити про жінок-метросексуалок, які переймають на себе функції й ознаки дуалістичного сексуала, тобто чоловіка. Це “мужні”, але не обов’язково чоловікоподібні жінки або лесбійки. Це активні в соціальному плані жінки, що біологічно є жінками, виглядають як жінки з погляду поводження, одягу і т.д., можуть мати будь-яку сексуальну орієнтацію, однак за своєю соціальною роллю (бізнес-леді, політики і т.д.) вони являють собою метросексуалів як таких, хто в боротьбі за визнання прагне в соціокультурному житті до своєї дуалістичності – чоловічого соціокультурного змісту.

4. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

© Микола Махній, 2009

4. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

Одна з категорій транссексуалів демонструє, що гендерна роль і сексуальна орієнтація є окремими аспектами особистості та змінюються незалежно одна від одної, – трансгомосексуали. Є люди, які після операції зі зміни статі зберігають “гетеросексуальну” орієнтацію – наприклад, трансексуали, трансформовані із чоловіків у жінок, які відчувають еротичне тяжіння до жінок. Найбільше трансгомосексуалів трапляється серед транссексуальних жінок з чоловічою біологічною статтю. Хоча кількість трансгомосексуалів невідома, їхньої кількості достатньо, щоби викликати на деяких лесбійських музичних фестивалях суперечки, результатом яких вимога “відсутності пеніса”, що виключала чоловіків серед конкурсантів, була доповнена правилом “тільки жінки, народжені у якості жінок”, щоб не допустити до участі також і транссексуальних “лесбійок”. Транссексуали, що трансформовані із жінок у чоловіків і які відчувають сексуальний потяг до чоловіків, також є пересічним явищем. Спеціальні дослідження доводять, що задля усвідомлення своїх сексуальних потягів ці індивідууми спочатку мають позбавитися гендерної дисфорії – відчуття існування у кайданах чужого тіла.

Ці відкриття примусили учених віднайти терміни, які б позначали потяг до чоловіків або жінок безвідносно до статі того, хто його зазнає:

андрофілія (прояв сексуального тяжіння до чоловіків);

гінофілія ( прояв сексуального тяжіння до жінок).

Отже, гетеросексуальні жінки і гомосексуальні чоловіки демонструють андрофілію, натомість чоловіки-натурали і лесбійки – гінофілію.

Обкладинка російського журналу «КВИР»

«Queer» (у перекладі з англ. – «дивний», «ексцентричний», «підозрілий») – це конструкція ідентичності, протиставлена традиційній ґендерній бінарній (чоловічій і жіночій) ідентичності. Сам термін застосував відомий американський філософ і культуролог Тереза де Лауретіс на позначення децентрованої, маргінальної суб’єктивності. Варто наголосити, що queer включає в себе не лише гей/лесбі/бісексуальність, а й неосексуальність – аутоеротику, сексуальні стосунки між поколіннями (І.Седжвік), різноманітні практики зміни тілесності, зокрема татуювання, пірсинг, бодібілдинг тощо. Водночас Е.Грош («Простір, час і перверсія: Есеї про політику тіл», 1995) доводить, що queer-суб’єктивність характеризується не лише маргінальністю (позиція підпорядкування, відсутність деяких прав), а й трансгресивністю (маргінальному суб’єкту притаманна варіативність у становленні та наявність плюральних, різнорідних бажань), а це означає, що стати «queer» може будь-яка суб’єктивність (незалежно від біологічної статі, сексуальної орієнтації, раси, класу тощо), що виробляє трансгресивну репрезентативну дію.

Порівняльно-історичний аналіз динаміки сексуальної поведінки, установок і цінностей за останні півстоліття свідчить про повсюдне різке зменшення поведінкових і мотиваційних відмінностей між чоловіками і жінками у віці сексуального дебюту, кількості сексуальних партнерів, прояві сексуальної ініціативи, ставленні до еротики тощо. При цьому жінки краще рефлексують і вербалізують свої сексуальні потреби, що створює для чоловіків додаткові проблеми, включаючи так звану виконавську стривоженість.

Масове поширення таких раніше заборонених сексуальних позицій як «жінка зверху» і куннілінгус, підвищуючи сексуальне задоволення обох партнерів, є водночас символічним ударом по геґемоннії маскулінності. Сучасні молоді жінки очікують від своїх партнерів не тільки високої потенції, але і розуміння, ласки та ніжності, які у колишній джентльменський набір не входили. Багато чоловіків намагається відповідати цим вимогам, внаслідок чого поняття сексу як завоювання і досягнення змінюється цінностями партнерського сексу, заснованого на взаємній згоді.

Частковий, але дуже важливий аспект цього процесу – ріст терпимости до гомосексуальності. Одностатева любов уже самим своїм існуванням підриває ілюзію абсолютної протилежности чоловічого і жіночого. Гомофобія – конституюючий принцип гегемонної маскулінності. Ставлення чоловіків до фемінності, за визначенням, двоїсте: хоча в ньому присутня мізоґінія, приниження жінок, однак «справжній чоловік» зобов’язаний любити жінок і відчувати до них потяг. І навпаки, потяг до іншого чоловіка – ганебна і непростима слабкість.Численні нормативні заборони на прояви ніжності у стосунках між чоловіками – одна з причин чоловічої «неекспресивності» і чоловічих комунікативних труднощів. У сучасному суспільстві гомофобія поступово слабшає, причому найбільшу терпимість до гомосексуальності виявляють молоді та освіченіші люди. Хоча це не супроводжується зростанням числа людей, які ідентифікують себе як геї, сексуальна ідентичність стає менш важливою нормативною ознакою маскулінності.

3. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

© Микола Махній, 2009

3. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

Екзотичною цікавинкою для сучасного західного суспільства є особливості життя традиційної транссексуальної спільноти Індії – хіждра. Це громада чоловіків (на зовнішній вигляд), котрі вдягаются і діють як жінки. За звичаєм особа стає справжнім хіждрою після ритуалу кастрації, хоч ця операція і вважається протизаконною. Хіждри відіграють традиційну роль як актори на весіллях, обрядових діях вшанування народження хлопчиків. У сучасному індійському соціумі до касти хіждр ставляться із парадоксаксальним поєднанням поваги й відрази. До цієї багатотисячної спільноти належать біологічні гермафродити, бісексуали, кастрати, трансвестити, гомосексуали. Біля 20% з них (переважно трансвестити) одружені на жінках і навіть мають дітей.

Термін хіждра дослідники пропонують використовувати у якості парасолькового” задля позначення релігійної, етнічної, кастової приналежності, а також для групи осіб із певними фізіологічними особливостями. Хіждра називають себе кхунса, кходжа, кусра, мукхама (у штаті Уттар-Прадеш), кхада, котхі (в Андхра-Прадеш), парайя, фатада, чхакі (у Гуджараті).

На думку антропологів, хіждри в Індії – це чи не єдиний культ євнухів, що досі зберігається. Проте він не є лише індійським феноменом, у таких ісламських країнах, як Пакістан і Бангладеш, також можна зустріти хіждр, бо коріння цього явища ховаються як в ісламській так і в індуїстській культурі.

Антропологи намагаються виокремити різновиди серед представників цієї спільноти. Так, за однією з класифікацій, хіждра – це чоловікоподібні особи, які мають, наприклад, жіночі груди і статеві органи, до цього ще й грубий низький голос, міцні м’язи, різкі риси обличчя. Хіждри – жіночні гермафродіти, які зовнішньо більш схожі на дівчат. Нарешті, аквахіждра – це гермафродіти, які мають чоловічий пеніс. Окрім цього, до гермафродитів тяжіють деякі гомо- та бісексуали, котрі після обряду кастрації входять до їхнього кола. Інша класифікація виокремлює кудраті хіждра – власне гермафродитів, що мають слабо розвинутий чоловічий орган, хіждра–кастратів, і джаакха – серед яких існують чоловіки, що мають дружин і дітей.

Хіждра – третя стать в Індії – одна з найуспішніших традиційних транссексуальних спільнот Азії

Чисельність хіждра в сучасній Індії не визначена, проте не зменшується. Вони поповнюють свої лави за рахунок новонароджених із певними статевими аномаліями. У низці випадків хіждрою визнають дівчинку, у котрої не ростуть груди чи не починаються тривалий час місячні. Іноді хіждри рекрутують у свою спільноту хлопчиків без статевих аномалій. У цій спільноті є і повноцінні чоловіки й жінки, які грають роль гермафродитів чи займаються організаторською діяльністю громади. Відомі випадки тимчасових шлюбів хіждра, які завжди виконують жіночу роль в сім’ї, з молодими чоловіками із середнього класу.

Сексуальне життя хіждра поєднує два крайні полюси. З одного боку, є свідчення про їхню цнотливість, зв’язок з божеством. З іншого боку, добре відомо, що вони надають сексуальні послуги та користуються значним попитом у клієнтів – вояків, рікш, торговців, особливо серед молоді.

2. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

© Микола Махній, 2009

2. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

Існує чимало людей, які відчувають потужне бажання мати зовнішність і соціальну роль протилежної статі, але не хочуть, щоб їхні геніталії були змінені (термін трансгендерний первісно позначав саме подібних індивідуумів, але згодом його почали використовувати ширше, намагаючися охопити усі варіації кросгендерної поведінки – від гомосексуальних трансвеститів до істинних транссексуалів). Дуже повчальне в цьому розумінні дослідження інституціоналізованого трансвестизму, особливо бердачів (berdach, імовірно від іспанського bardario, що означає хлопчик на утриманні), тоб­то людей, котрі змінюють свою статеву ідентичність і ста­тус і приймають одяг, заняття та поведінку протилежної статі . Цей інститут повсюдно поширений серед американських індійців (у Північній Америці він зафіксо­ваний у 113 племен), а також у народів Півночі (чукчі, алеути і т. д.), Далекого Сходу (індонезійські даяки) та Африки (баконго). Бердачів (частіше ними бувають чоло­віки) вважають двостатевими або змішаними в статевому відношенні (“чоловік-жінка”, “напівчоловік-напівжінка” і т. п.) й нерідко приписують їм особливу магічну силу, завдяки якій вони часто (але не обов’язково) бувають ша­манами. Чим пояснюється цей феномен?

Деякі американські етнологи схильні виводити “бердачизм” з індивідуально-психологічних особливостей, вважаючи його особливою формою інституціоналізованої гомосексуальності. Проте багато бердачів ведуть гетеросексуальний спосіб життя, та й узагалі в описі їхньої ролі акценти робляться головним чином на соціальних характеристиках (рід занять, одяг, виконання ритуальних функцій і т. д.). Не знайшла підтвердження й гіпотеза про вроджену інтерсексуальність бердачів. Інші дослідники вважають інституціоналізований трансвестизм формою санкціонованого культурою захисту для хлопчиків, котрі відчувають себе нездатними виконувати тяжкі чоловічі ро­лі (наприклад, воїнські). Як сприймати жінок-бердачів? Нині індивідуально-психологічні теорії поступаються міс­цем перед культурно-соціологічними.

Бердач із індіанського племені Кроу (Північна Америка)

Кроскультурне дослі­дження 47 різних суспільств показало, що інституціоналізований чоловічий трансвестизм тісно пов’язаний з рівнем статеворольової дихотомізації: він трапляється здебільшого там, де протилежність чоловічих і жіночих соціальних функцій виражена менш різко. Крім того, він пов’я­заний з релігійними віруваннями, в яких андрогінне нача­ло виступає втіленням первинної цілісності й духовної си­ли. Давньокитайське найменування шамана-жерця чи во­рожбита “інь-ян” підкреслює злитість, з’єднання в одній особі чоловічого й жіночого начал. За відсутності цих умов індивідуальні відхилення від статеворольових стереотипів, що трапляються в будь-якому суспільстві, лишаються на побу­товому рівні, не стаючи предметом особливого культу, не інституціоналізуючись.

Деякі трансгендерні чоловіки, мешканці Океанії, на відміну від своїх попередників, які були позбавлені такої можливості приймають гормони, щоби дійсно перетворитися на жінок. Традиційно вони вважають себе іншою, “третьою” статтю. У Французькій Полінезії їх називають мау, на Самоа – фатафіне, у Тонзі – факалейті, що перекладається як “подібний жінці”. Місцеве населення активно протестує проти брутального, на їхню думку терміна транссексуал, бо це поняття не відображає у повній мірі тубільну філософію чоловіко-жінок.

Не дивлячись на те, що усі полінезійці – християни, місцеві шаманські культи не втратили над нами свого впливу. Дослідники місцевого фольклору наголошують на тому, що сучасна, чужинна, європейська культура, докорінно змінила образ мау – він став демонстративно яскравим, продажним, перейшов на професійний рівень, став засобом заробляння. Між самими мау сьогодні квітне конкуренція, розподілені ринки збуту – готелі та туристичні центри. Кожне угруповання обирає свою королеву, чого раніше ніколи не зустрічалося, влаштовує власні паради красоти та захищає кланові інтереси. У повсякденному побуті, мау займаються традиційними жіночими справами – тчуть ковдри, готують і доглядають за дітьми. Оскільки полінезійці до цього часу живуть громадами, то мау як чоловіко-жінки” виконують більш широкий спектр домашніх робіт та заслужено пошануються одноплемінниками. У сучасному острівному житті різниця між чоловічою й жіночою працею зникає, найбільш освічена частина суспільства – це мау й фатафіне, вони мають успіхи у викладанні, торгівлі, туристичному бізнесі, що забезпечує їм відносно безбідне існування.

Цікавим є той факт, що більшість чоловіків громади злягаються з мау, але якщо “не мау” має секс з іншим “нормальним”, це визнається гомосексуалізмом і засуджується, у той же час секс між двома мау розглядається як деякий різновид лесбійства. Часто-густо мау грають роль своєрідних гейш племені: задовольняють сексуальні потреби як холостих так і одружених чоловіків. У культурі, де жіноча цнотливість є сумлінно бороненою, надбанням клану чи роду, де жінці не надається будь-якої сексуальної свободи – мау дійсно стають засобом “від усіх болячок”, забезпечуючи емоційно-психічне і сексуальне здоров’я молодих чоловіків, відіграючи при цьому важливу соціальну роль.

Але до цього часу мау не народжуються – їми стають. При народженні дитини саме жерці вирішують кому бути мау, і з того часу хлопчик виховується у відповідності з певними традиціями. Оскільки традиційно племена перебували у стані війни з сусідніми племенами гомосексуалізм в “армії” був надзвичайно поширеним й до цього часу відношення до нього досить терпиме, за статистикою – переважна більшість чоловіків – бісексуали. Таким чином, можна стверджувати, що культура мау, яка зачіпає й заохочує чоловічу транссексуальність, є штучним утворенням, що відповідає етнічним і культурним традиціям даного племені та має мало спільного із природним, “справжнім” транссексуалізмом.

1. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

© Микола Махній, 2009

© Махній М.М. ЕТНОСЕКСОЛОГІЯ: ЕРОС І КУЛЬТУРА. – К.: Blox.ua, 2009

1. Неосексуальні спільноти в сучасному світі

Еротизм передбачає переважання моменту над часом, особистості над колективом.

Сімона де Бовуар

Типовим прикладом постмодерністського сприймання світу є феномен трансгендерності. Термін трансгендерний вбирає декілька типів сексуальної ідентичності і моделей поведінки, які виявляються у прийнятті атрибутів протилежної статі, в тому числі їм позначаються особи, котрі відчувають бажання змінити стать на протилежну (транссексуали) , та особи, які носять одяг протилежної статі (трансвестити). Життя доводить, що трансгендер – це не лише постмодерністський винахід, гідний включення у навчальні плани та хрестоматії, а спосіб життя для багатьох людей.

Бен Гер – переможець транс-шоу у Великій Британії 2002 року.

Трансвестизм – це прагнення грати роль протилежної статі, що проявляється в перевдяганні, використанні імені та запозиченні інших рольових атрибутів протилежної статі, хоча це не супроводжується повним усвідомленням себе особою протилежної статі. Трансвестизм не слід плутати з проявами фемінності чоловіків чи маскулінності жінок, хоча трансвестит часто відповідає таким характеристикам. Існують перехідні, недевіантні прояви часткового запозичення статевих та гендерних ролей, які не призводять до значної статево-рольової інверсії.

Антидискримінаційна акція трансгендерної спільноти штату Массачусетс.

Транссексуалізм – це усвідомлення себе представником протилежної статі. Навіть якщо в людини немає ніяких біологічних змін (тобто з біологічної точки зору людина є цілком здоровою жінкою чи чоловіком), така інверсія статевої ідентичності дає підстави для хірургічної зміни біологічної статі. Статева ідентичність, яка належить цілком до психічної сфери, вважається важливішою, ніж біологічна стать, і людина свідомо йде на операцію, навіть ціною втрати можливості в майбутньому мати дітей. Прагнення фізично відповідати статевій Я-концепції виявляється навіть сильнішим за материнський чи батьківський інстинкт.

5. Сексуальна орієнтація і культура

© Микола Махній, 2009

5. Сексуальна орієнтація і культура

Соціологічне опитування населення України, проведене у 2002 році інформаційним і правозахисним центром Наш світ, засвідчило, що лише 42 % українців визнають за гомосексуалами рівні з іншими права.

Моніторинг дотримання прав представників ЛГБТ-спільноти (абревіатура: лесбійки, геї, бісексуали, трансгендерні особи), здійснений у 2005 році за підтримки Європейської Комісії, зафіксував типові приклади дискримінації на основі сексуальної орієнтації в українському соціумі: порушення прав під час працевлаштування, звільнення з роботи чи просування по службі (37,7%); можливість отримання медичної допомоги (30,2 %); право на соціальні та адміністративні послуги (23-26 %); захист своїх прав через правоохоронні органи (14,4 %); право на освіту (11,7 %); отримання побутових послуг (10,3 %). Основна маса опитаних (70,1 %) ідентифікували себе в якості гомосексуалів. Бісексуально орієнтованими визнали себе 28,2 % респондентів. Лише декілька респондентів указали на свою транссексуальність.

Акція Любов проти гомосексуалізму у Києві (2007)

Загалом на сексуальну орієнтацію, як потенційну основу для дискримінації, вказали 14,4 % опитаних громадян України. Важливо, що національність та релігійні переконання майже не відзначалися респондентами, як можливе підґрунтя для утисків. Більшість опитаних вважають, що задля переборення дискримінаційних явищ у суспільстві потрібні спеціальні заходи і, перш за все, такі як удосконалення діючого та прийняття нового законодавства, поліпшення обізнаності громадян у сфері захисту особистих прав. Майже чверть опитаних вважає за необхідне загальне підвищення рівня толерантності у суспільстві, а спеціальне навчання для державних службовців вважає за необхідне кожен пятий із числа опитаних.

Дискримінація за ознакою сексуальної орієнтації, на відміну, скажімо, від расової дискримінації, має ту особливість, що вона безпосередньо залежить від відкритості людини: наскільки вона не приховує від оточуючих свої еротичні уподобання. На питання Хто знає про те, яка у Вас сексуальна орієнтація? 38,2 % українців з “нетрадиційною сексуальністю” відповіли, що про це знає небагато друзів бі- чи гомосексуальної орієнтації, ще 27,8 % вказали, що знають лише родичі й близькі друзі. При цьому випадків, коли респонденти приховують свою орієнтацію взагалі від усіх, менше за 4 %. З іншого боку, випадків, коли про орієнтацію респондента відомо широкому колу людей, 28,8 %. Як з’ясувалося в результаті дослідження, найбільша кількість випадків упередженого або брутального ставлення до осіб нетипової сексуальної орієнтації, про які заявляли респонденти, відбувається на рівні міжособистісних взаємин. Так, 21,7 % усіх опитаних відзначили, що існує упереджене ставлення до них з боку близьких родичів, членів родини. 13,8 % відчувають упередженість з боку сусідів, а 19,4 % респондентів згадали відчуження друзів теперішніх чи бувших. Цікавим з цього приводу виглядає той факт, що із відповідей респондентів витікає, що й сторонні особи на вулиці також частенько (20,1 %) проявляють брутальність щодо секс-меншин. Вочевидь, це пов’язано з тим, що представники специфічної групи дослідження більш схильні демонструвати свою орієнтацію перед незнайомцями, аніж перед тими ж сусідами.

Результати опитування, проведеного Інститутом прикладних міжнародних гуманітарних досліджень за сприяння Міжнародного Центру Толерантності в 2006 році, засвідчили, що найменш терпимо населення України ставиться до представників неєвропейської національності, сексуальних меншин та носіїв ВІЛ/СНІДу. Респондентам пропонувалося оцінити готовність бачити серед членів своєї родини представників різних соціальних груп за семибальною шкалою, де 1 – найвища ступінь сприйняття, а 7 – повне відчужування. Найвищий бал відчуження опитувані надали носіям ВІЛ/СНІДу (6,45), представникам сексуальних меншин (6,3) та неєвропейській расі (4,47). Результати соцопитування промовисті, але не безнадійні. Адже нетолерантність розмаїта: від тихої апатії до агресивної ворожості. У випадку з геями та лесбійками випадків відкритої агресії дедалі меншає. Гетеросексуальна більшість давно вже фактично погодилася на мирне сусідство з гомосексуальною й бісексуальною меншостями, однак для нашого часу характерна приблизно така думка обивателя: Хай це побутує аби де, аби не в моїй сімї”.

4. Сексуальна орієнтація і культура

© Микола Махній, 2009

4. Сексуальна орієнтація і культура

У Ріо-де-Жанейро (Бразилія) – столиці гей-карнавалів Латинської Америки.

Більшість справжніх геїв у країнах Латинської Америки не афішують свою альтернативність, хоча тут вже з’явилася нова категорія – modernos – тих, хто відкрито заявляє про свою орієнтацію та є активістами гей-організацій. У двох містах Латинської Америки – Буенос-Айресі та Мехіко – віднедавна міські асамблеї узаконили одностатеві громадянські союзи за зразком відповідної французької моделі про партнерства, щоправда, їх права все ще значно обмежені у порівнянні з традиційними парами.

У соціалістичному Китаї хоч і не існувало спеціальної карної статті за одностатеві зв’язки, на практиці вони розглядалися як хуліганство і могли призвести до арешту та ув’язнення. Гомосексуали звинувачувалися у порушенні громадського порядку, бо офіційно вважалося, що одностатеві зв’язки протирічать суспільній моралі, руйнують фізичне й розумове здоров’я громадян. З відміною у 1997 році статті карного кодексу КНР, яка класифікувала гомосексуальні стосунки як “хуліганство”, розпочався процес декриміналізації та легалізації гомосексуальності.

Китайські соціологи, які наприкінці ХХ ст. вперше провели широкі дослідження статевої поведінки найчисленнійшої нації в світі, зробили висновок, що, як і у випадку із багатьма іншими країнами, щонайменше 1-5 % китайців – гомосексуальні. За результатами соціологічного опитування гомосексуальна поведінка відзначена у 0,5 % міських і 2,7 % сільських мешканців, що перебували до того ж у традиційному шлюбі та у 7 % студентів коледжів й університетів. У 2001 році нестандартна сексуальна орієнтація була виключена з “Китайської класифікації розумових відхилень”. За даними китайського уряду, опублікованим у 2004 році, національна гей-спільнота нараховувала 10 мільйонів осіб, але деякі експерти схильні подвоювати цю цифру.

Незважаючи на лібералізацію законодавства, культурні традиції Піднебесної залишаються незмінними, а згідно з ними чоловіки мають одружуватися. Навіть якщо ці чоловіки гомосексуальні. Багатьом це може здатися парадоксом, але для китайців це природно, бо у Китаю створення чоловіком сім’ї є провідною поведінковою рисою, що встановлена традиційною культурою. За даними дослідників, після 30 років одружується більше 90 % китайських геїв. Тим не менше вони продовжують знаходити собі сексуальних партнерів однієї статі. Більшість дружин гомосексуалів зазвичай реагують на це досить спокійно – більше невдоволення викликає у них зв’язок чоловіка з іншою жінкою.

Терпимістю до одностатевого кохання характеризується і сучасна Японія. Останні 30 років відзначалися різким зацікавленням японців до гей-культури. Це явище навіть отримало назву “японського гей-буму”. Латентна субкультура гомосексуалів раптово замайоріла в усіх мас-медіа – від журнальних і газетних статей до документалістики, кіно й телебачення. Японські гомосексуали проголосили своїм днем 4 квітня – день, що знаходиться між Днем Дівчинки і Днем Хлопчика. Проте сьогочасна Країна, де сходить Сонце здається більш вікторіанською, аніж сучасна Англія. Сексуальні меншості досить часто стають об’єктом дискримінації й навіть відвертої ненависті. Безумовно, шансів стати жертвою насилля в Японії набагато менше, ніж в інших азіатських країнах, але японські гомосексуали стикаються, можливо, навіть з гіршою загрозою, аніж фізична розправа – з остракізмом.

Гей-парад в Токіо: не всі учасники демонстрації хочуть бути упізнаними.

Особи, які не відповідають нормативам японського суспільства, опиняються у зоні відчуження – до них ставляться так, начебто їх не існує. Однією з причин подібного явища є традиційна японська родина. В Японії понад 90 % дорослого населення перебуває у шлюбі, оскільки одруження у багатьох корпораціях – необхідна складова карєри. Це вимушує більшість японських геїв “ховатися у комірчину”, деякі з них після прогулянки з дітьми по зоопарку або гри у гольф з колегами по роботі вирушають у гей-клуби і сауни, намагаючись при цьому зберегти інкогніто. Відкрита заява про свою гомосексуальність може не найкращим чином відбитися на карєрі.